ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
1. СТАНОВИЩЕ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ
У СКЛАДІ ПОЛЬЩІ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIV — ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVII СТ.
Загальна характеристика періоду
Стан феодальної роздробленості Русі, характерний для попе¬реднього періоду, не міг тривати вічно. Навіть в умовах економічної і політичної відокремленості князівств відбувався, хоч і поступовий, але неухильний розвиток феодального способу виробництва. В його основі лежали такі фактори, як подальший розвиток продуктивних сил, поглиблення суспільного розподілу праці, розширення еконо¬мічних зв'язків між окремими регіонами і областями. Припинялося дроблення окремих земель, з'являлися умови для їх об'єднання.
На території Південно-Західної Русі діяли ті ж самі закономір¬ності. Однак процес подолання феодальної роздробленості відбу¬вався тут в дуже складних умовах. Безперервні війни, що спалаху¬вали в цьому регіоні, ворожі навали спричиняли великі збитки господарству, ускладнювали хід політичного об'єднання. Поступо¬во тут створювалися економічні і політичні умови об'єднання пів¬денно-західних князівств.
Першим в цьому регіоні політику об'єднання феодально роз¬дроблених князівств намагалися здійснити галицько-волинські князі. Захищаючи свої землі від домагань з боку феодальної Угор¬щини, Польщі і Литви, вони наполегливо домогалися об'єднання підлеглих їм територій. Однак сил для цього було недосить, і у середині XIV ст. Галицьке-Волинське князівство було загарбане і поділене між Польщею, Литвою і Молдовою. Таким чином, процес консолідації та об'єднання, що розпочався, був припинений і не дістав подальшого розвитку.
Що стосується другої частини Південно-Західної Русі, до складу якої входили Поділля, Переяславщина, Київщина і де влада золотоординських ханів була більш сильною, то тут процес об'єд¬нання взагалі був малоефективним.
Івсе ж, навіть у цих складних умовах, у Південно-Західній Русі відбувався процес формування таких важливих елементів майбут¬ньої державності, як українська народність, конкретна територія її розселення. Основними місцями проживання українського насе¬лення стали простори Київського, Переяславського, Волинського, Чернігово-Сіверського і Галицького князівств. Територіальним яд¬ром було Середнє Подніпров'я, оскільки Київська земля і сам Київ продовжували відігравати важливу роль у політичному, економічно¬му, культурному і релігійному житті цього регіону.
Однак подолання феодальної роздробленості в землях Півден¬но-Західної Русі і формування української народності відбувалося у складних політичних умовах. Тяжке становище цих земель, позба¬влених політичної єдності, зруйнованих Золотою Ордою, було ви¬користано сусідніми державами — Польщею, Угорщиною, Молда¬вським князівством. У зв'язку з цим історична доля українських територій була неоднакова.
Так, здобиччю Польського королівства у 1349 p. стала Галичи¬на, а у 1377 p. — частина Західної Волині. Якщо на перших порах Галичина ще зберігала деяку автономію, то в 1434 p. вона була повністю інкорпорована до складу Польського королівства і разом з Львівською і Перемишльською землями перетворена у "Руське воєводство". У 1430 p. польські феодали загарбали Західне Поділля. Польська держава проводила на цих землях відверто колонізаторсь¬ку політику, яка супроводжувалась насильницькою колонізацією. Українське населення зазнавало соціальних, національних, релігій¬них утисків, повинно було коритись введенню чужого польського права.
Внаслідок Люблінської унії українські землі — і ті, що нале¬жали перед тим до Литви (Київщина з Задніпрянщиною, Волинь і Поділля), і ті, що належали вже до Польщі (Галичина з Холмщиною), опинилися в одній державі.
Разом з тим Люблінська унія означала різке посилення влади польських феодалів над українським населенням. Від цього часу українські землі перейшли до короля на правах коронних, польська шляхта отримала право володіти маєтками на всій території Речі Посполитої. Тому наслідком Люблінської унії стало остаточне зак¬ріпачення українського селянства, політичне і національно-релігій¬не гноблення населення.
Колонізація українських земель, ополячення та окатоличення українського народу, наступ на його культуру були підкріплені Берестейською церковною унією. У 1596 р. в Бересті (Бресті) на уніатському соборі було підписано угоду про унію православної церкви України і польської католицької церкви на умовах залежно¬сті від папи римського із збереженням в рамках Київської метропо¬лії адміністративної та обрядової автономії.Посилення соціально-економічного, політичного і національ¬но-релігійного гноблення викликало антифеодальну і національно-визвольну боротьбу українського народу. Її форми були різноманіт¬ними: втеча від феодалів, підпал шляхетських маєтків, збройні повстання. Найбільш поширеною формою протесту стали масові втечі селян на східні і південно-східні землі. Вони засновували нові поселення — слободи, освоювали малозаселені землі і пустища. Такі втікачі називали себе козаками, тобто вільними людьми. Ос¬новними районами їх стали Канів і Черкаси. На початку XIV ст. за дніпровськими порогами виникають невеликі козацькі укріплені містечка — січі, на базі яких утворюється Запорізька Січ, що стала головним вогнищем боротьби народних мас України за свою наці¬ональну незалежність.