УКРАЇНА В 20-Х РОКАХ 20 ст
В 1922 р. в Харкові під керівництвом С. Пилипенка з’явилася перша з масових літературних організацій «Плуг». Заявивши, що для мас (а в Україні це насамперед означало - для селян) треба створювати таку літературу, якої вони хочуть, ця організація заснувала мережу письменницьких гуртків, які охопили понад 200 письменників i тисячі початківців.
Через piк В. Еллан-Блакитний організовує літературну групу «Гарт», що також прагнула працювати для створення пролетарської культури в Україні. Проте члени «Гарт» сторонилися ідеї «масовості», побоюючись, що вона призведе до знищення мистецьких критеріїв.
Поряд із цими марксистськими організаціями виникли також невеликі групи ідеологічно нейтральних, або «непролетарських» письменників та художників. Серед символістів най визначним був П. Тичина, футуристів очолював М. Семенко. М. Рильський та М. Зеров були провідними серед не класиків.
Оскільки марксистські та немарксистські групи друкували свої журнали, в яких висловлювали власні пог¬ляди, то скрізь точилися гocтpi літературні дискусії.
Коли в 1925 р. помер Блакитний, розпався й «Гарт». Але того року багато його колишніх членів (серед них драматург М. Куліш, Л. Понг, Ю. Яновський) утворили елітарну літературну організацію «Вапліте» (Вільна академія пролетарської літератури) на чолі з М. Хвильовим. Стурбовані тим, що просвітянський характер «Плуга» лише поглиблює український провінціалізм, Хвильовий та його товариші поставили перед українським письменством вимогу досягти літературної та художньої довершеності. Вони закликали до орієнтації на Європу й на традиційні джерела світової культури, до незалежності української культури від Москви.
Противниками «Вапліте» були не лише прихильники «Плуга». 3 критикою її виступило керівництво КП(б)У. Навіть Сталін указав на небезпеку поглядів М. Хвильового. Для боротьби з поширенням буржуазно-соціалістичних ідей в літературі в 1927 р. було утворено про радянську організацію ВУСПП (Всеукраїнська спілка пролетарських письменників) i посилено контроль компартії за літературною діяльністю.
Всього в Україні в 20-х роках діяло понад 40 літературно-художніх організацій, була серед них організація, створена вихідцями із Західної України, які емігрували на Наддніпрянщину, «Західна Україна». Перші п’єси поставив у своєму славетному театрі «Березіль» Л. Курбас. У новій тоді галузі кінематографії - світової слави зажив О. Довженко.
Крім літературно-художніх в середині 20-х poкiв в Україні існувало 16 різних добровільних товариств i організацій, які об’єднували людей за інтересами, наприклад: «Техніка - масам», «Геть неписьменність», «Друзі радіо» i інЕксперимент i новаторство поширилися також i в освіті. Поставивши метою збудувати новий соціально економічний устрій, радянський уряд сприяв створенню нових типів шкіл i підходів у викладанні, що прискорило б розрив із «буржуазним минулим». Радянська педагогія обстоювала необхідність пов'язувати освіту з прищепленням людині комуністичних цінностей ідеології. Тому згодом. у школах було запроваджено програми, в яких особливе значення надавалося поєднанням праці й навчання колективному навчанню й технічній освіті.
Водночас до другорядних було віднесено гуманітарні дисципліни и цілком. заборонено вивчення основ релігії. Здобували популярність теорії знаменитого педагога А. Макаренка, що вважав оточення вагоміше у розвитку дитини, ніж спадковість.
Очевидним було те, що урядові вдалося зробити освіту доступною, ніж будь-коли. Навчання у загальній семирічній школі, а також у професійно-технічних i середніх учбових закладах було безплатним, причому до нього широко заохочували дітей селян i робітників. Завдяки цьому вже між 1923 i 1925 рр. чисельність школярів в Україні зросла із 1,4 млн. до 2,1 млн. Відповідно рівень письменності у 1920-i роки виріс із 24 до 57%. Однак, неписьменними ще лишалися мільйони дорослого населення i понад 40% дітей шкільного віку. Тому в 30-i роки робота по лікнепу продовжувалось. До Великої Вітчизняної війни вона не була закінчена.
Великих змін зазнала також вища освіта. Університети були реорганізовані в численні інститути народної освіти (ІНО) медичного, фізичного, технічного, агрономічного, педагогічного профілю, які готували спеціалістів вищої кваліфікації. Хоч за навчання в більшості цих інститутів треба було платите дітей бідних селян i робітників, що становили більшість студентів, всі оплати звільняли. Наприкінці 20-х років в інститутах України навчалось майже 40 тис. студентів, з них українці становили 53%, росіяни - 20%, євреї -22%.
1920-i роки стали періодом відродження науки в Україні. Прагнучи продемонструвати свою прогресивність, радянський уряд сприяв розвиткові науки. У 1919 р. він не лише кооптував створену в Києві уря¬дом Скоропадського Академію наук, а й навіть оголосив її своїм дітищем. Під впливом цих змін, повертається на Україну патpiapx української науки М. Грушевський так само зробили й багато інших учених, які проживали за кордоном чи в Західній Україні.