УКРАЇНА В 20-Х РОКАХ 20 ст
Для отримання намагань приватних торгівців порушити вста¬новлені законодавством рамки держава активно використовувала судові і адміністративні органи. Під час непу значну роль у поси¬ленні регулюючого впливу на ринок з боку держави відігравало використання такої форми організації обміну, як біржа, яка обме¬жувала приватний обіг, сприяла впровадженню планових засад у розвиток товарообігу. В руках урядових установ і держторговельних організацій біржі ставали одним з найбільш дійових важелів із обліку й контролю приватної торгівлі. В Україні формування бір¬жового торгу припадає на 1923 р. На початку цього року в Україні діяло 7 товарних бірж, у січні 1924 p. — вже 12. Правовою базою для діяльності були: постанова РПО РСФРР від 23 серпня 1922 p. "Про товарні біржі", Інструкція щодо проведення в життя цієї постанови, прийнята Всеукраїнською комісією із внутрішньої тор¬гівлі (Комвнуторг), а також Взірцевий статут товарної біржі, розро¬блений згаданою комісією. Велике значення у зміцненні товарообі¬гу та господарських зв'язків мала ярмаркова торгівля. У грудні 1922 р. Раднарком УСРР прийняв постанову "Про порядок відк¬риття ярмарок".
Дискримінаційні заходи держави стосовно приватної торгівлі негативно впливали на її стан. Так, вже у 1925/26 pp. частка приватного капіталу в оптовому товарообігу України знизилася до 5,8%. Але в роздрібній торгівлі в перші роки непу приватний капітал займав сильні позиції. Так, за 1922/23 операційний рік 96,3% роздрібної торгівлі перебувало в руках приватного капіталу.
Перехід до нової економічної політики супроводжувався зміц¬ненням таких галузей державного господарства, як фінанси і кре¬дит. Нормалізації економічного становища значною мірою сприяла грошова реформа. У жовтні 1922 р. уряд увів банківські білети (червінці), що забезпечувалися золотом, валютою, ходовими това¬рами. Але сталий червінець спочатку обслуговував тільки потреби оптової торгівлі і розрахунки між державними установами та підп¬риємствами. У роздрібній торгівлі і сільському господарстві продовжував функціонувати несталий радзнак, що за відсутністю інших ресурсів використовувався державою для покриття бюджетного де¬фіциту. Із зміцненням змички між промисловістю і сільським гос¬подарством, з поліпшенням фінансового становища держави з'яви¬лася можливість завершити реформу. У лютому 1924 p. згідно з декретом ЦВК і Раднаркому СРСР в обіг надійшли державні казна¬чейські білети вартістю 1, 3, 5 крб. золотом. Радзнак було вилучено повністю.
На рубежі 1925—1926 pp. закінчувався так званий "відбудов¬ний період", коли в економіці на засадах непу в республіці, як і в цілому в СРСР, були здобуті певні успіхи. Це пов'язувалося з рішеннями XIV з'їзду ВКП(б) (грудень 1925 p.). Реалізація накрес¬лених більшовицькими з'їздами програм призвела до згортання непу.
XV з'їзд ВКП(б) затвердив директиви першого п'ятирічного плану розвитку народного господарства СРСР, розрахованого на 1928/29—1932/33 господарські роки. У травні 1929 p. проект першо¬го п'ятирічного плану затвердив V Всесоюзний з'їзд Рад. В УСРР перший п'ятирічний план розвитку народного господарства Украї¬ни затвердив XI Всеукраїнський з'їзд Рад (7—15 травня 1929 p.). Восени 1929 р. за ініціативою Сталіна було взято курс на "великий перелом", тобто невпинне підвищення показників першого п'яти¬річного плану в галузі індустріалізації і колективізації сільського господарства.Корективи до прийнятого V Всесоюзним з'їздом Рад першого п'ятирічного плану розвитку народного господарства країни внесла верхівка ЦК ВКП(б) на чолі зі Сталіним без погодження з верхов¬ним органом влади — з'їздом Рад СРСР. Наслідки здійсненого наприкінці 1929 p. під тиском Сталіна і його найближчого оточення повороту для народного господарства і долі мільйонів громадян виявилися надто тяжкими. Таке "підхльостування" індустріалізації обернулося невиконанням основних завдань п'ятирічки. На почат¬ку 30-х років було повністю покінчено з приватним капіталом в економіці країни. Процес витіснення ненманів найбільш активно відбувався протягом 1928—1929 pp. Одним із основних засобів тиску на приватний капітал в народному господарстві України була жорстка податкова політика радянської влади. Але використовува¬лись і запозичені від епохи "воєнного комунізму" примусові заходи, наприклад, під час хлібозаготівельної кампанії 1928 р. До селян — власників хліба, які ухилялися від здачі хлібних лишків за держав¬ними цінами, органи влади застосовували надзвичайні заходи, зок¬рема притягували до кримінальної відповідальності. Згортання непу негативно позначалося на найважливішій системі економічних від¬носин — відносинах між містом і селом.
Повною відмовою від засад непу в сільському господарстві було проведення суцільної колективізації, яка розпочалася напри¬кінці 1929 p., що фактично означало початок реставрації воєнно-комуністичної політики. З метою забезпечення успіху цієї небувалої в історії людства акції партійно-державна верхівка на чолі зі Сталі¬ним протиставила найбідніші верстви села найзаможнішим та екс¬пропріювала останніх під гаслом "ліквідації куркульства як класу" й "загострення класової боротьби". Наслідки сталінської колекти¬візації були жахливими. Накладена на колгоспи безрозмірна продрозверстка, жорстка регламентація їхньої господарської діяльності тощо призвели до глибокої деградації продуктивних сил села й нарешті до голодомору початку 30-х років. Організований ВКП(б) голодомор в Україні знищив мільйони людей.