Повстанський рух в Одеській губернії у 1920-23 рр.
Справжнім проявом козацької відваги був відчайдушний наступ на Тираспіль штурмового загону козаків і старшин армії УНР з території Румунії в листопаді 1921 року. Він відбувся одночасно з наступом військ генерал-хорунжого Ю. Тютюнника на правобережній Україні (Другий Зимовий похід, в історичній літературі також згадується під назвою Льодовий похід або Листопадовий рейд).
Генерал-хорунжий А. Гулий-Гуленко зформував у Румунії так звану "Бесарабську групу", яка мала вдарити на Тираспольський повіт Одеської губернії і з'єднатись з частинами отамана С.Заболотного. Командування нею було доручено колишньому повстанському отаману Балтського і Ананьївського району полковникові Пшоннику. Його заступником був капітан Дидиченко.
18 листопада 1921 року 150 українських бійців форсували Дністер за 8 кілометрів на захід від Тирасполя і захопили село Бичок, знищивши прикордонну заставу. Після цього вони рушили на село Паркани. Червона військова частина, яка там розміщувалася, не звернула уваги на стрілянину в Бичку, оскільки була дезорієнтована наказом про проведення на березі Дністра учбових стрільб. Цей наказ було видано командуванням цієї частини і червоноармійці в Парканах продовжували знаходитись в хатах. Більшовицька комісія, що розслідувала справу про напад "банд" на Тираспольський повіт звернула на цей факт особливу увагу, підозрюючи в цьому зраду. Повстанці, за допомогою місцевих селян, що, як свідчить ця ж комісія, просто озброїлись вилами, косами й сокирами, швидко впорались з червоноармійцями. Були захоп¬лені кулемети і ґвинтівки, якими й озброїлись селяни. Після проведення короткого мітингу загін рушив на Тирасполь у кількості вже близько 250 бійців. Повстанці увірвались у Тирасполь і оволоділи західною частиною міста. Слід зазначити, що чекістам через свою аґентуру було відомо про напад за два дні, але превентивні заходи чомусь прийняті не були і червоні довго організовували опір повстанцям. Але червона залога удвічі перевищувала повстанський загін і тому, хоч і з великими втратами, витіснили повстанців з міста. Частина повстанців потрапила в полон, інші відступили і переправились назад у Румунію. Полонених вояків армії УНР відправили в Одесу. З місцевими жителями розправлялись на місці. В Тирасполі було розстріляно 36 осіб, в Парканах - 10 вояків без суду.
Після поразки військ отамана Ю. Тютюнника повстанський рух як в Одеській губернії, так і по всій Україні пішов на спад. На початку 1922 року повстанці активно себе проявляли в Голованевському районі Первомайського повіту. Лише на початку квітня 1922 року повстанська боротьба поновилася на всіх теренах Балтського і Первомайського повітів. Форми боротьби особливо не змінилися. Це, як і раніше, були вбивства радянських партійних працівників, більшовиків, червоноар-мійців, чекістів і членів їх родин, відбиття у продзагонів продовольства і повернення його селянам, ведення антибільшовицької пропаганди тощо.Крім загону отамана С. Заболотного у 1922 році найбільшу небезпеку для радянської влади становили повстанські загони Левченка, Десятника і Солоненка у Балтському повіті і загони Чорного Ворона та Орлика у Первомайському. Отаман Я. Кощовий загинув у бою з червоними в червні 1921 року. Його бійці приєдналися до інших загонів. Повстанська боротьба активно тривала до серпня 1922 року. Після серпня вона почала спадати. Це було пов'язане зі зміною політики більшовиків стосовно селянства, а саме введення НЕПу та єдиного продовольчого натурподатку, дозвіл вільної реалізації урожаю, скасування загальногромадянського податку і так званих "голодних пайків" - особливих реквізицій на прогодування голодних у Росії. Це послаблення натиску на селянство в економічній сфері більшовики комбінували з жорстоким придушенням будь-якого опору і вільного волевиявлення селянства. Так, наприклад, в селі Познанка Бакшанської волості Балтського повіту селяни вирішили змінити список сільської ради після того, як двоє більшовиків - брати Шевельови, були побиті за крадіжку. Список нових членів представницького органу було подано радянським властям. У відповідь на волевияв громадян за постановою Повітвоєнради при повному зібранні мешканців села були розстріляні чотири "злостных кулака".
Іншого причиною спаду повстанської боротьби була елементарна зневіра в успіх подальших змагань. Особливо на це вплинула поразка штурмових бригад
Ю. Тютюнника восени 1921 року. Досить красномовно про це свідчить сповнена трагізму і відчаю повстанська листівка "Козак-повстанець - селянам" [6].
Врешті-решт у серпні 1922 року чекістам вдалося схопити лідера українського повстанського руху на Одещині С. Заболотного і його найближчих помічників. За допомогою своєї аґентури вони дізналися про місце перебування отамана С. Заболотного. Чекістський загін оточив хату і під загрозою розстрілу заручників з місцевого населення С. Заболотний і його товариші здалися. Це сталося 7 серпня 1922 року. За вироком революційного трибуналу отамана
С. Заболотного було розстріляно. Ще одна славна козацька голова покотилася з кривавої комуністичної плахи.