Повстанський рух в Одеській губернії у 1920-23 рр.

До якого часу ми будем терпіти таке знущання чужинців?!

Годі!

Терпець увірвався. Треба раз назавжди покінчить з такими катами.

Бери рушницю, вила, лопату і гони з рідної землі дармоїдів. Ти їх виженеш, як вигнав Деникіна, як виганяв їх уже два рази.

Геть чужинців з України! Хай живе Українська селянська Республіка!

Командуючий повстанцями

Херсонщини та Катеринославщини

Отаман Гулий-Гуленко» [5].У чому не можна сумніватися, так це в тому, що повстанці були запеклими антисемітами – це яскраво відбито у листівках. І тут слід зазначити, що на те вони мали вагомі підстави. Антисемітизм українських повстанців в часи війни України з Совєтською Росією мав об`єктивні причини і суттєво відрізнявся, скажімо, від антисемітизму німецько-фашистських загарбників. Ці причини крилися в активнійучасті євреїв у встановленні совєтської влади і особливо - в їх участі у діяльності каральних органів і підрозділів більшовицького режиму проти українського народу. Ясна річ, євреї там були не самі. В цих загонах було чимало т.зв. "інтернаціоналістів", зокрема китайців, мадярів, латишів тощо. Але факти - уперта річ. Про це свідчать документи, зокрема списки учасників Красної гвардії, або накази по одеських частинах особливого призначення (ЧОН), в яких розписані покарання бійців, що виявились недисциплінованими.

Більшість вказаних у наказах прізвищ є єврейськими. То чому маємо дивуватися антисемітизмові селян, більшість яких складали основу повстанських загонів, коли вони воювали проти чекістів і комуністів, переважна більшість яких були євреями? Адже селяни бачили і знали, хто керує вилученням у них хліба, бере мирне населення в заручники і розстрілює їх.

Те, що загони особливого призначення "ЧОН" формувалися переважно з євреїв, теж можна пояснити. Частини особливого призначення підпорядковувалися ЧК і використовувалися у каральних акціях переважно проти мирного населення - селян. Використовувати в таких акціях вихідців із селянських родин - українців і росіян було ненадійним. Тому більшовики залучали до цієї роботи мешканців міст і містечок - євреїв, а також інородців-пролетарів. Щоправда у перших же боях з озброєним противником ці "єврейські" загони показували невисоку боєздатність, тому в пізніший період, коли було завершено розгром Врангеля, проти повстанців червоним командуванням було кинуто регулярні частини Красної армії, зокрема Першу Кінну армію, кінну бригаду Григорія Котовського тощо.

Окремо слід сказати щодо заручників. У зведеннях ЧК та документах вищого партійного керівництва більшовиків дуже часто фігурують накази брати заручників. Це була одна з форм боротьби червоних із повстанцями, при чому більшовики аргументували це потребою захисту мирного населення від бандитів. Але в подібних твердженнях була цілковито відсутня логіка, адже виходить, що взявши заручників, червоні розраховували на жалість до них повстанців, які мали припинити опір, аби не наражани на небезпеку невинних. То хто ж тоді справді захищав мирне населення? Запитання цілком риторичне і відповіді не вимагає. Ставлення повстанців до взяття червоними заручників і терору чітко простежується у листівці отамана Семена Заболотного до Балтського Ревкому і Парткому, яка показує, хто насправді захищав мирне селянство [4].

3

Після поразки Добровольчої армії генерала Антона Денікіна більшовики наприкінці 1919 – на початку 1920 рр. встановили свою владу над більшою частиною території України. У лютому 1919 року Червона армія встановила контроль над Одеською губернією. Повстанці Одещини після боротьби з білими почали боротися з червоними. Їх підтримали рейдуючі відділи Армії УНР під командуванням генерал-хорунжого

Михайла Омеляновича-Павленка та генерал-хорунжого Юрка Тютюнника, які в цей час здійснювали славнозвісний Перший Зимовий похід по тилах білих і червоних окупантів. У своїх зверненнях і листівках вони також закликали селянство до боротьби.