Повстанський рух в Одеській губернії у 1920-23 рр.
Достеменно відомо, що більшість повстанських загонів на Одещині були об`єднані у велике з'єднання, яке мало назву "Чорноморського війська" або "Наддністрянської дивізії". Цим з`єднанням командував отаман С. Заболотний, який, як зазначалося раніше, був найпомітнішою постаттю повстанського руху Причорномор`я. Найбільш боєздатними і небез- печними для ворога були повстанські загони отаманів Якова Кощового, Гуляй-Біди, Волинця, К.Солтиса, Нечипоренка, Малого, Левченка, Солоненка у Балтському повіті і Залізняка, Підкови, Головатого, Гулька, Марченка, Гризла і Чумака (Кравченка) у Первомайському повіті. У Вознесенському повіті Одеської губернії та у Миколаївській губернії най-більш небезпечним для радянської влади був загін полковника Іванова на псевдо Чорна борода.Повстанці відбивали конфісковане в селян збіжжя і худобу, знищували продподаткову документацію, нападали на продзагони і військові об'єкти, ліквідовували радянський партійний апарат, здійснювали терор стосовно чекістів і більшовиків. За більшовицьким зведенням від ЗО жовтня 1920 року "розверстку у Балтському і Кривоозерському районах зірвано". Найбільш вдалою операцією загону С. Заболотного був напад на повітовий центр Балту 22 вересня 1920 року. О 5-й годині ранку загін напав на місто. Повстанці звільнили всіх ув'язнених чекістами громадян, більшість з яких були приреченими на розстріл заручниками. І, обстрілюючи червоних, вирвалися з міста. Після цього нападу загін С. Заболотного здійснив рейд по всій території повіту.
Аналогічний рейд здійснив загін отамана Якова Кощового в районі Саврані. У Вознесенському повіті й на Миколаївщині рейдував "Чорна борода". Проти нього з Миколаєва були кинуті численні підрозділи кінної та пішої міліції. В Єлисаветградському повіті переслідуваний загін Іванова дав червоним бій, у якому загинуло понад 50 міліціонерів. Після цього загін пройшов з боями багато кілометрів і розсіявся на території Херсонського повіту, щоб згодом зорганізуватись знову і продовжити боротьбу.
На знищення загонів С. Заболотного і Я. Кощового червоне командування кинуло значні воєнні сили. Це змусило загін Я. Кощового передислокуватись у район Ольгополя, а угруповання С. Заболотного у Брацлавський повіт Подільської губернії. Але не зважаючи на передислокацію цих найбільш значних повстанських угруповань активність повстанської боротьби не знижувалась. Оперативні зведення більшовицьких органів влади свідчать, що взимку 1920-21 років вона велась досить активно іншими загонами. Зведення від 17 січня 1921 року визнає, що "банды в Савранском, Крутянском й Голованевском районах с прекрасно й организацией и хорошим комсоставом" .
З початком весни 1921 року ситуація не змінюється. Більшовицькі зведення з Балтського і Первомайського повітів повідомляють про повне припинення продовольчої роботи. Припинення більшовицької продовольчої роботи було закономірним, оскільки на початку весни 1921 року угруповання
С. Заболотного покинуло Подільську губернію і по-вернулося до Одеської. Тоді загін Заболотного складався з 800 вершників і 150 піхотинців на тачанках і підводах при 16 кулеметах. Це була грізна сила і червоне командування зробило спробу перешкодити передислокації, кинувши на перехоплення 12-ту стрілецьку дивізію. Але загони отаманів Я. Кощового і Лихо-Дорошенка, які оперували в районі Ольгополя, самі нанесли червоним ряд відчутних ударів і зірвали їх оперативний план. На початку квітня 1921 року загін отамана Я. Кощового прорвався в Ольгопіль і завдав удару по штабові 12-ї стрілецької дивізії червоних, порушивши перед тим його зв'язок з іншими військовими частинами. В бою загинули і були розстріляні понад 50 червоних бійців і командирів, у тому числі й командир дивізії А. Рева.
Повернувшись у рідну місцевість повстанці отамана С. Заболотного одразу ж зайнялись більшовицькою продовольчою роботою. Наприклад, 4 квітня 1921 року загін С. Заболотного вдарив на село Полянецьке, де були зосереджені продзагони. Після жорстокого бою продзагони були розгромлені, а зерно вивезене і повернуте селянам. Повернення повстанцями зерна та інших продуктів селянам зміцнювало авторитет і підтримку повстанського руху серед місцевого населення. Беззахисне перед хижаками з продзагонів і перед голодом, що насувався на Україну з весни 1921 року, воно потребувало захисту і допомагало повстанцям, які лишалися єдиною силою і владою, на яку міг розраховувати і сподіватись український селянин. І це визнавали більшовики. У звіті губернського революційного комітету про свою діяльність, політичне й економічне становище в губернії за квітень 1921 року можемо прочитати: "Не дивлячись на перегрупування військових частин і надсилання нових боротьба з бандитизмом не дає потрібних результатів. Частини малочисельні і часто відступають перед добре озброєними й організованими зграями бандитів, боєздатність яких дуже велика, оскільки серед них багато кадрових офіцерів. Допомога, яка надається населенням волостей, значною мірою ускладнює боротьбу червоних частин з бандитами... У місцях, особливо сильно охоплених бан-дитизмом, населення користується покровительством банд". Варто звернути увагу - не куркулі, не якісь там "ворожі елементи", а саме населення користується покровительством "банд" на думку більшовицького губернського начальства.
Саме це "бандитське" покровительство врятувало сотні тисяч селян на Україні від голодної смерті, на яку їх прирікали червоні продзагони.Огляд матеріалів про голод 1921-1922 років на Україні дає можливість дійти чіткого висновку - найменше постраждали від голоду ті місцевості, де був міцний і нищівний до радянської влади український повстанський рух. Вплив рівня повстанського руху на голод можна простежити на прикладі півдня України, який найбільше постраждав від голоду. Найбільше постраждали Херсонщина, Миколаївщина, Донеччина, де повстанського руху на той час вже майже не було. Найменше постраждала Одеська губернія, яка постановою ЦВКРад України від 8 листопада 1921 року разом з Волинською, Київською і Подільською губерніями була названа районом "із загрозливим рівнем бандитизму". Тепер візьмемо окремо Одеську губернію. Вражені голодом були Одеський і Тираспольський повіти. У цих повітах майже не було повстанців, натомість було море справжніх банд кримінальних злочинців. Ані Балтський, ні Первомайський повіти від голоду серйозно не постраждали.