Православний рух в с. Великі Лучки Мукачівського району

Виконуючи прохання священика Михайла Бачинського, віце-губернатор Іштван Гулачі 9 вересня 1905 р. відіслав Міністру культів і народної освіти листа під грифом „конфіденційно”. У листі віце-губернатор повідомляв, що мукачівський греко-католицький єпископ та священик з Великих Лучок просили не оприлюднювати заявникам увесь зміст заяви про утворення православної парафії, мотивуючи своє прохання тим, що воно буде сприяти антидержавним виступам [23]. Іштван Гулачі стверджував, що православний рух є породженням іноземної агітації та фінансується з невідомого джерела. „Народом керує не релігійне переконання, а незадоволення державними та суспільними порядками, виправлення своєї образи чекає від царя. Я засуджую цей рух не з огляду свободи совісті та віросповідання, що я беззаперечно і без обмежень поважаю, а засуджую як антидержавне збудження і так хочу з ним справитися. Безсумнівно, що організація православної церкви є розсадником великоруської ідеї та великоруських прагнень” [24]. Наслідком вище наведеного листа стала відмова Міністерства культів і народної освіти селянам Великих Лучок у визнанні православної парафії. Православні були змушені у разі виконання церковних треб звертатися до священиків у Будапешті, Мішкольці, Сегеді [25]. Прем’єр Угорщини знайшов вихід із ситуації в тому, що примусив графа Шенборна продати селянам частину неврожайних земель [26]. Цей крок дещо призупинив православний рух у Великих Лучках.

У 1906 р. жителі с. Великі Лучки офіційно вийшли із греко-католицької церкви, створивши громаду і приєднавшись до СПЦ. Ця зміна віросповідання та церковної юрисдикції була проведена згідно чинного законодавства, про що свідчить документ, виданий державним королівським публічним нотарем у Мукачеві Юлій Надь від 2 травня 1906 р. за № 155/1906 [27]. Згідно вищеназваного документу православні жителі с. Великі Лучки були приєднані до православного приходу в м. Егер (Угорщина), що знаходився під керівництвом СПЦ [28]. Значне обурення місцевого населення викликала спроба уніатського єпископа Юлія (Фірцак) у 1907-1908 рр. ввести в єпархії григоріанський календар. Ця спроба наразилася на різкий спротив деякої частини свідомого греко-католицького духовенства та спричинила ще більше поширення православ’я. У 1908 р. у Львові в типографії Ставропігійного інституту була надрукована книга „Слово к православным христианам о календаре старом и новом ” [29], яка була спрямована проти реформи календаря.Щоб припинити православний рух і відновити позиції греко-католицької церкви угорська влада вдалася до масових репресій проти православних та організації судових процесів. Перший судовий процес 1903-1904 рр. проходив у Мараморош-Сиготі. Він закінчився засудженням на різні строки православних вірників з с. Іза. Більш масштабнішим був „другий Мараморош-Сиготський процес” 1913-1914 рр. Наслідком судових засідань стало засудження 32 осіб до різних строків ув’язнення і сплати ве¬ли-кого грошового штрафу. Серед ув’язнених були православні селяни з Ізи, Тереблі, Ільниці, Осою, Бедевлі та інших сіл. З с. Великі Лучки до різних строків ув’язнення було засуджено також декілька осіб. Серед них – Іван Газій – 10 місяців і 100 крон штрафу; Георгій Варга – 1 рік і 100 крон штрафу; Дмитро Рапинець, Юрій Тришинець, Василь Рубіш – 9 місяців і 100 крон штрафу; Ілля Фейсак – 8 місяців і 100 крон штрафу [30].

Таким чином, православний рух на Закарпатті у перших роках ХХ ст. характеризувався хаотичністю та багатогранністю. Він мав під собою як релігійну, так і соціально-економічну та національну основи. Перехід у православ’я був спровокований самим греко-католицьким духовенством, котре не дотримувалося канонічних та моральних принципів, намагалося використовувати свою посаду задля наживи та збагачення. Крім того, православному рухові сприяло важке матеріальне становище селян, що постійно погіршувалося. Угорська влада не дотримувалася законодавства, яке дозволяло зміну релігії: ці норми лише декларувалися. Офіційне листування вищого керівництва Мукачівської греко-католицької єпархії з угорським урядовими очільниками різних рівнів засвідчує той факт, що духовна влада вбачала в поширенні православ’я порушення своїх матеріальних інтересів. З цією метою православ’ю надавалося політичного та проросійського забарвлення, бо лише у такому ракурсі цей рух можна було вважати антидержавним, тобто таким, який потребує жорстокого придушення. Говорити про політичну агітацію проти угорської держави у 1901-1906 рр. не доводиться, бо прагнення частини українських закарпатців сповідувати ту саму релігію, що й їх брати на Сході, не могло бути злочином проти угорського народу, а закономірним явищем розвитку суспільства, яке намагалося зберегти себе від тотальної мадяризації та латинізації. З входженням Закарпаття до складу Чехословаччини у 1919 р. православ’я поширилося майже на всі села. Слід зазначити, що на теперішній час в Закарпатській області православна церква посідає провідне місце в суспільстві та володіє найбільшою кількістю громад.

Документи:

№1

Лист мукачівського окружного начальника Ласло Горвата до греко-католицького єпископа Юлія (Фірцак) про проведений обшук у Великих Лучках

19-го грудня 1903 р.