Православний рух в с. Великі Лучки Мукачівського району

18 березня 1904 р. березький жупан у листі до єпископа Юлія (Фірцак) повідомляє про листування жителів с. Великі Лучки з Дмитром Пебе, колишнім священиком Мукачівської єпархії. Дмитро Пебе, що працював православним викладачем теології у Росії, закликав селян до переходу до православ’я, обіцяв вислати священика та допомогти у матеріальному відношенні [11]. Позицію угорського Міністерства культів і народної освіти щодо православного руху в Північно-Східній Угорщині, зокрема в Великих Лучках, чітко характеризує лист до мукачівського єпископа, написаний 16 червня 1904 р. під грифом конфіденційно. „Я вірю, що Ви мали можливість переконатися в тому, що влада взагалі відноситься до греко-католицької церкви доброзичливо, і особливо в тому, якою силою бореться проти схизматичного руху, який за останнім часом розповсюджується у Верхній Угорщині і який у першу чергу наражає на небезпеку мир католицької церкви” [12]. З Міністерства культів і народної освіти також повідомляли про результати розслідування у справі православного руху в с. Великі Лучки. „Що стосується книг, конфіскованих у Георгія Рубіша, то вони по змісту не є антидержавними, але як такі, що виступають проти католицизму, виключені з території єпархії. В ході слідства із допитів з’ясувалося, що вони із заповіту та їх замовив з Києва греко-католицький вчитель для лучанської церкви. З’ясувалося і те, що ці книги, як виключені із єпархії, знаходяться не лише у Великих Лучках, але і у Мукачівській, Біксадській і Марія-Повчанській церкві, які є власністю греко-католицьких ченців” [13]. Працівник Міністерства рекомендував єпископу ліквідувати вище названі книги та покарати греко-католицького вчителя.

Православний рух з с. Великі Лучки наприкінці 1903 р. перекинувся на сусіднє село Горонда. Тут він мав також соціальний характер. 20 березня 1904р. Мукачівський окружний начальник просив губернатора допомогти йому в боротьбі проти православних вище згаданого села [14]. Жителі села 13 березня 1904 р. написали анонімного листа на ім’я греко-католицького єпископа, де виступали проти уніатського священика Івана Уйгелі. Селяни звинувачували пароха в фінансових зловживаннях, здирництві тощо. Єпископ наказав розслідувати зміст листа лучанському священику Михайлові Бачинському, котрий згодом повідомив єпископа, що головною причиною невдоволення селян є переведення вчителя-кантора Мігаля Шелестеї до Велятина. В свою чергу, рідний брат вчителя Георгій Шелестеї, розпочав боротьбу проти священика [15]. Головні ініціатори руху заявили, що в разі незадоволення їхніх вимог про переведення священика та повернення вчителя, вони приєднаються до православної громади Великих Лучок. Крім Георгія Шелестеї, ініціаторами православного руху були Іван Мучичка та Василь Лінтур. Михайло Бачинський, захищаючи священика Івана Уйгелі, писав: „Він в звинуваченнях зовсім невинний, його вірники не можуть мати причину на незадоволення, тому що їх священик твереза людина, свої обов’язки у всьому постійно виконує, своїх вірників чуйно обслуговує. Незважаючи на це, ненависть проти нього така велика, що за короткий шлях навряд чи примиряться. Будь ласка, переведіть його на кращі бенефіції” [16].

До розслідування православного руху в с. Горонда приклав свої зусилля березький жупан. 17 травня 1904 р. у листі до мукачівського уніатського єпископа він повідомив про головні причини переходу у православ’я: незадоволення селян викликала участь священика у невигідній операції з купівлею земельного володіння для сільської громади, недбале ставлення до роботи в школі, зневажливе відношення до вірників [17]. На межі сіл Велика Бігань та Косино, за сприяння священика, від землевласника Дерчені було куплено ділянку розміром 900 гольдів, за ціною 280 000 крон. У скаргах селяни переконували єпископа, що Дерчені під час приїзду до Горонди постійно зупинявся в священика, що свідчило про його особисту зацікавленість у здійсненій операції [18].Незважаючи на тиск з боку священика, окружного та жупанатського управління, православні вірники Великих Лучок подали заяву Міністру культів і народної освіти, в якій просили взяти до відома, що вони з греко-католицької церкви перейшли до СПЦ і створили в селі окрему парафію. Разом із цим вони просили дати дозвіл на оголошення конкурсу з метою виборів священика [19]. У листі до віце-губернатора лучанський греко-католицький священик Михайло Бачинський категорично виступав проти прохання православних вірників. Він мотивував свої претензії наступними аргументами: „1) Закон №53 від 1868 р. встановлює, що своє бажання переходити в іншу віру потрібно заявити у присутності двох свідків перед священиком своєї церкви. Через 14 днів після першої заяви, але принаймні до 30 днів, також у присутності двох свідків знову потрібно перед священиком парафії заявити, що лишається при бажанні переходу. Від священика, перед яким висловився щодо бажання переходу, або від присутніх свідків, одержить свідоцтво, яке передасть священику того віросповідання, до якого бажає переходити [20]. Після цього будь-яка церква може прийняти у свої ряди вірника, а священик, який прийняв нового вірника, зобов’язаний повідомити того священика, до якого вірник до того часу належав”. Далі Михайло Бачинський стверджував, що свідчення заявників про те, що у Великих Лучках у 1903 р. перейшло у православ’я на законних підставах 111 осіб, є безпідставними. Він переконував, що 11 лютого 1904 р. до нього з’явилося вперше лише шестеро осіб: Іван Шостак, Степан Волошин, Петро Фенчак, Андрій Балог, Петро Панльо, Георгій Балко. Повторно ці вірники до нього не приходили. Щодо заяви, надісланої до Міністерства, то за словами священика, вона була підписана 10 вірниками, з яких лише троє остаточно покинули унію. Священик пропонував притягнути до відповідальності інших сімох осіб, котрі виконували треби за греко-католицьким обрядом [21]. З листа видно, що священик надавав православному рухові політичного забарвлення: „Припускаю, що не будуть задоволені сербським священиком, а з часом будуть бажати мати православного російського священика. А в цій можливості лежить зародок великої небезпеки. Тому, і це без сумніву, якщо керівництво нової церкви придасть велике значення раніше посіяному насінню, особливою відміною церковних податків, забезпечить симпатію та майбутнє антидержавним національним тенденціям” [22].