А.Чепа і невідомі маргіналії з його бібліотеки
Сучасники вважали А.Чепу людиною начитаною, такою, що досягла «посредством упражнения искусства писать превосходно и даже опередивший в том своё время» [35]. Він відзначався ґрунтовністю думок, великими знаннями, шляхетністю, патріотизмом, був авторитетною особистістю в своєму співтоваристві. У 1809 р. місцеве дворянство висунуло його кандидатуру на посаду генерального судді 2-го департаменту [36]. Натура доброзичлива, толерантна, А.Чепа і в інших поціновував людяність, гостинність та інші чесноти.
Водночас із загальновідомою характеристикою А.Чепи, який надавав для користування усім бажаючим зібрані ним документи та книжки, певним дисонансом звучить твердження М.О.Судієнка про те, що Андріян Іванович був «человек тяжелый, вялый, от которого трудно было добыть что-нибудь для сведения» [37].
Листи А.Чепи до його однодумців В.І.Чарниша та В.Г.Полетики, з якими він працював «для славы и пользы отечества», наповнені щирим патріотичним пафосом, усвідомленням значення своєї громадської діяльності на користь земляків. Над “Запиской о преимуществах чинов малороссийских» він працював, за його власним висловом, «по усердию и любви к нации» [38].
Особливо відзначився А.Чепа у царині документальної евристики. Він відзначив, що документи з історії України («политические, исторические и прочая, общие и частные, в том числе некоторые сочинения, речи, произнесенные в собрании шляхетства малороссийского и достопамятные письма незабвенного защитника малороссийских преимуществ» [Г.А.Полетики]), він розпочав збирати ще працюючи в канцелярії П.О.Румянцева [39].
Евристична діяльність А.Чепи мала чітку спрямованість. Перш за все він акцентував увагу на збиранні документів, що стосувалися України, і, як він зазначив в листі до В.Полетики, «не только исторических документов, но всяких до прав обстоятельств и состояния народа касающихся пиес» [40]. А.Чепа не тільки розшукував і збирав документи та інші пам’ятки писемності, але й здійснював їхню систематизацію – «порядок, удобный к приисканию». Він усвідомлював значення зібраного ним матеріалу не тільки для власних студій, але й для майбутніх дослідників рідної історії, для тих, зазначав він, кому «случится моё собрание употребить в пользу для отечества нашего» [41]. І.Крип’якевич вважав, що саме А.Чепа першим в українській історіографії звернувся до систематизації джерел [42]. Відомо, що А. Чепа планував укласти реєстр на зібрані ним матеріали [43]. Певні тематичні лакуни в своєму зібранні А.Чепа намагався «заповнити» розшуком, придбанням чи запозиченням у знайомих необхідних йому матеріалів [44]. Окрім історичних джерел він збирав також і фольклорно-етнографічний матеріал. Один його рукопис з таким матеріалом був опублікований М.В.Стороженком в «Киевской старине» [45]. Зібрані ним рукописні пам’ятки А.Чепа сподівався опублікувати. Він мріяв про видання української історичної бібліотеки («Журналу», чи «Записок малороссийских»), на зразок «Древней российской вивлиофики» М.І.Новікова [46].
Документальна збірка А.Чепи стала у пригоді відомим дослідникам української історії – О.Рігельману [47], Я.М.Марковичу [48], Д.М.Бантишу-Каменському [49] та іншим.На превеликий жаль, документальні та книжкові збірки А.Чепи загинули під час пожежі в його маєтку Чепурківці. Збереглися лише незначні фрагменти («розсипи»), що знаходилися в інших дослідників. Свого часу А.Чепа передав 13 великих збірників до Петербурга Я.М.Марковичу (онуку славнозвісного мемуариста), який працював над книгою з історії Малоросії. Але ці збірники були втрачені по раптовій смерті Я.М.Марковича і лише 2 збірники А.Чепі вдалося розшукати [50]. З листа А.Чепи до матері Я.М.Марковича (24.03.1804 р.) відомо, що Андріян Іванович позичив небіжчикові 13 книжок («большою частию рукописных»), які потрібні були Я.М.Марковичеві «к сочиненной им малорусской истории» [51]. В цьому листі міститься цікава інформація щодо характеристики книгозбірні А.Чепи. В листі він вказує інвентарні номери усіх 13 книжок, що він їх позичив Я.М.Марковичу. Найбільший номер – №615; тобто на момент написання листа (24.03.1804 р.) в бібліотеці А.Чепи налічувалося не менше ніж 615 томів, серед яких було багато рукописних кодексів [52].
Дещо з колекції А.Чепи збереглося і в Яготинському маєтку князя Рєпніна, що знаходився у Пирятинському повіті, де мешкав і Андріян Іванович [53]. Збереглися також окремі листи Андріяна Івановича, що були опубліковані наприкінці ХІХ ст. у часописі «Киевская старина» [54]. В евристичному плані існує перспектива розшукати листи А.Чепи в особових фондах (архівах) його потенційних адресатів.
Нещодавно у фондах Дніпропетровської обласної наукової бібліотеки було знайдено 4 книги з бібліотеки А.Чепи. Враховуючи трагічну долю його зібрання, цю знахідку можна вважати сенсаційною. На жаль, не вдалося з’ясувати “міграційний шлях” і джерело надходження цих кодексів до бібліотеки, але те, що ці книжки належали саме А.Чепі, переконливо підтверджують маргіналії [55] на титулах кожної з 4-х книжок.
Ця знахідка деякою мірою дозволяє уявити склад бібліотеки А. Чепи, його книжкові уподобання. Були виявлені такі видання: