А.Чепа і невідомі маргіналії з його бібліотеки
Приділяють увагу діяльності А.Чепи й сучасні українські дослідники [24]. Ім’я А.Чепи згадується й у довідкових виданнях [25].
Більшість дослідників вважають, що народився А.Чепа близько 1760 р. в козацькій родині на Полтавщині, здобув добру освіту; службу розпочав 1779 року підписком у земському суді Роменського повіту, згодом перейшов до канцелярії генерал-губернатора Малоросійського намісництва П.О.Румянцева (1725-1796), де прослужив, як він сам зазначив у листі до В.Г.Полетики, 19 років.
Канцелярія малоросійського генерал-губернатора була створена у 1765 р. й здійснювала керівництво Малоросійською колегією, полковими і сотенними канцеляріями, а також судами усіх рівнів, а з 1782 р. (після відкриття намісництв – Новгород-Сіверського, Чернігівського та Київського) – намісницькими і повітовими адміністративними і судовими установами. По ліквідації намісництв указом Павла І від 12 грудня 1796 р. на Лівобережній Україні була створена Малоросійська губернія, центром якої став Чернігів. Ймовірно, за часів існування Малоросійської губернії А.Чепа продовжив службу у поштовому відомстві, а саме у Чернігівському поштамті, що був заснований у 1781 р. На той час в Російській імперії існувало лише 5 поштамтів: в Санкт-Петербурзі, Москві, Ризі, Ольвіополі та Чернігові. Очолювали поштамти пошт-директори, яким підпорядковувалися губернські поштмейстери, а останнім – повітові поштмейстери. На нижчому щаблі місцевого поштового управління знаходилися поштові станції.
У 1802 р. А.Чепа перебував на посаді помічника малоросійського пошт-директора. Того ж року відбулася ще одна територіально-адміністративна зміна. 27 березня 1802 р. Малоросійська губернія була ліквідована і натомість створені Чернігівська та Полтавська губернії, які підпорядковувались Малоросійському генерал-губернаторові.
Інститут Малоросійського генерал-губернаторства проіснував з 1802 р. до 1856 р., спершу в складі Полтавської та Чернігівської губерній, а з 1835 р. ще й Харківської губернії. Як зазначила дослідниця історії Малоросійського генерал-губернаторства В.С.Шандра, за першу половину ХІХ ст. імперська влада «досить гнучко провела ліквідацію решток гетьманської автономії» [26]. Такі урядовці, як О.Б.Куракін та М.Г.Рєпнін виявляли гнучкість у своїй політиці на посаді Малоросійського генерал-губернатора, враховуючи особливості підлеглого їм краю, намагаючись залучити до співпраці місцеву еліту [27].
За життя А.Чепи змінилося три генерал-губернатори: О.Б.Куракін (1759-1829) обіймав цю посаду у 1802-1807 рр., Я.І.Лобанов-Ростовський (1760-1831) – у 1808-1816 рр. і М.Г.Рєпнін-Волконський (1778-1845) – у 1816-1834 рр. За часів правління цих генерал-губернаторів українські інтелектуали продовжили активно доводити свої права й шляхетство. Генеральний суддя Р.І.Маркович, за дорученням О.Б.Куракіна, підготував записку «Замечание о правах малороссийского дворянства». Чернігівська шляхта у 1806 р. та у 1808 р. виступила з петиціями про відповідність українських військових рангів російським офіцерським чинам при переведенні в дворянство [28]. За генерал-губернаторства Я.І.Лобанова-Ростовського полтавська шляхта виступила із запискою про обґрунтування прав малоросійських старшинських чинів на здобуття дворянства. У 1809 р., за дорученням полтавського маршала В.І.Чарниша, статський радник А.Чепа підготував «Записку о преимуществах чинов малороссийских», в якій, ґрунтуючись на досить репрезентативному комплексі документальних джерел, переконливо довів шляхетність малоросійських військових чинів та право їх носіїв на дворянство [29]. В цьому творі він яскраво продемонстрував глибокі знання з історії України з найдавнішніх часів, оперуючи привілеями, універсалами, статутами, указами, грамотами, рескриптами, пропозиціями та іншими документами.Відомо, що за генерал-губернатора князя М.Г.Рєпніна А.Чепа як досвідчений фахівець, неодноразово запрошувався ним на посаду правителя губернаторської канцелярії, що знаходилася у Полтаві. Проте Андріян Іванович кожного разу відмовлявся. Як вважають дослідники, саме М.Г.Рєпнін, який сприяв українським інтелектуалам (нащадкам козацької старшини) в створенні власної писаної історії, звернувся до А.Чепи з проханням надати зібрані ним документи у користування правителю канцелярії малоросійського генерал-губернатора історику Д.М.Бантишу-Каменському, який працював над 4-томною «Историей Малой России», що була видана коштом М.Г.Рєпніна [30]. З аналогічним проханням допомогти Д.М.Бантишу-Каменському документальним матеріалом звертався М.Г.Рєпнін й до чернігівського губернського прокурора В.Г.Полетики. Більше того, для «Истории Малой России» Д.М.Бантиша-Каменського М.Г.Рєпнін сам підготував текст розділу про битву під Берестечком 1651 р. [31]. Сама ідея написання цієї “Истории” виникла в оточенні М.Г.Рєпніна і належала дипломату А.К.Розумовському [32].
В архіві М.Г.Рєпніна в Яготині Полтавської губернії було знайдено листування А.Чепи з його однодумцями: з Василем Івановичем Чарнишем (маршалом Полтавської губ. (1802 р.), генеральним суддею 1-го департаменту) та Василем Григоровичем Полетикою (1765-1895) – знаним збирачем старовинних рукописів і книг, сином Григорія Андрійовича Полетики (відомого депутата від шляхетства Лубенського полку до Катериненської Уложенної комісії) [33]. З цих листів відомо, що Андріян Іванович листувався також з Г.А.Полетикою. Останній для А.Чепи був гідним захисником “малороссийских преимуществ” [34].