Діяльність православних монастирів на Закарпатті в часи угорської окупації (1939-1944)
25 травня 1941 р. в с. Канора Свалявського району за підозру в співробітництві з радянськими партизанами угорськими солдатами був заарештований ієромонах Свято-Миколаївського чоловічого монастиря в с. Іза-Карпутлаш Іоанн (В. Іваняс), уродженець с. Кошельово Хустського району. Після арешту його перевезено до ужгородської в’язниці, а 23 червня 1941 р. відправлено до Будапешту. 13 листопада 1941 р. перевезений до концтабору у м. Вац (Угорщина), де 16 травня 1943 р. відбувся суд. Засуджений на 10 років за зраду Угорській державі. З м. Вац перевезений 27 жовтня 1944 р. в концентраційний табір Дахаув Німеччині. Визволений 29 квітня 1945 р. [12].
Було ще декілька випадків репресій проти православних монахів. Так ігумен Феодосій (Горват), настоятель приходу в с. Синевир Міжгірського району на власній автомашині возив партизанам продукти харчування [32, 143]. Довідавшись про це, угорці його заарештували і кудись вивезли, подальша доля священика невідома [24, 3].
У 1939-1941 рр. в Волівці і Мукачеві діяла розвідувальна група ієромонаха Феодосія (Ф. Росоха), який працював православним священиком у Канорі Свалявського району, а потім Воловці. Про прихід угорців у Воловець 15 березня 1939 р. він згадував: „Цілих два тижні я переховувався, а потім все-таки змушений був вийти на люди. Адже я був священиком і мав певні обов’язки. Як тільки я зайшов у село, мене тут же взяли і стали гнати поперед себе” [17, 12]. Головне, що не сподобалося угорцям, це те, що ієромонах Феодосій (Росоха) не хотів привітати їх промовою від православної громади. Його взяли під домашній арешт, з обов’язком відмічатися в сільській жандармерії кожного дня о 9 годині ранку і о 9 вечора. У жовтні 1939 р. він написав листа командиру радянських прикордонників, в якому виявив бажання добровільно допомагати їм. Цього листа передали П. Беца та І. Мадяр. Священик отримав підпільне ім’я Данило і повинен був кожного місяця 20 числа передавати розвідувальні зведення. Отриману таємну інформацію носили на той бік кордону П. Кобрин та І. Мадяр. Згідно отриманих завдань ієромонах Феодосій (Росоха) роз’їжджав по всій Угорщині і збирав матеріали [18, 12].
Група одержала завдання здобути карту залізничної сітки, графік руху поїздів та повідомляти про рух військових частин до кордону. До групи був залучений піднотар села Воловець І.Овсак, який в 1944 р. загинув в концтаборі Дахау. Він забезпечував членів групи різними бланками та посвідченнями, щоб вони могли пересуватися по всій країні. В Мукачеві групі допомагав В. Іванчо, який працював на пошті, службовець телеграфу з Мукачева І. Шепа, лікар М. Моцков [30, 76].Кожен мав своє завдання: наприклад Копча слідкував за пересуваннями військ на залізниці та їх озброєння, документами залізниці, картами, М. Моцков – лікував підпільників. У Мукачеві в єпархіальному управлінні о. Феодосій завжди зустрічався кожного числа місяця з В. Іванчо, що передавав здобуті дані. На початку вересня 1940 р. група отримала завдання здобути дві уніформи угорських офіцерів у чині підполковника та майора. Це обмундирування було згодом використано радянськими підпільниками для перевірки „лінії Арпада” [19, 12]. В травні 1941 р. частина групи потрапила в засідку і була заарештована. Угорці жорстоко ставилися до заарештованих. Спочатку ієромонаха Феодосія (Росоха) відвезли до Ужгорода, де постійно допитували за допомогою тортур. 27 червня 1941 р. його відправили до Будапешту до військової в’язниці „Моргіткерут” [12, 12]. У згаданій в’язниці о. Феодосій пробув 6 місяців, 13 листопада 1941 р. переведений до м. Вац. 15 травня 1943 р. військовий трибунал засудив ієромонаха Феодосія (Росоха) на довічне ув’язнення з позбавленням політичних прав, (пізніше замінено на довічне ув’язнення). З Вацу ув’язненого перевезли до Комарно, а потім до концтабору Дахау в Німеччині. 13 членів групи засуджено на різні строки [30, 77]. Після звільнення з табору ієромонах Феодосій (Росоха) залишив чернецтво, згодом одружився і переїхав до Ужгорода [21, 6].
У обласному архіві виявлено документи, які свідчать про те, що монахині Свято-Різдва-Богородицького монастиря в с. Липча Хустського району допомагали радянським партизанам в часи угорської окупації. Це підтверджує заява Ю. Ф. Сеневича, жителя с. Липча від 27 грудня 1958 р., зокрема він писав: „Сестрами монастиря мені було надано притулок коли я мав зв’язки з партизанами С. Чижмарем та В. Чижмарем і з Селищ (с. Нижні Селища Хустського району – авт. ). Нам допомагали архімандрит Пантелеймон (Кундря) та архімандрит Арсеній (Зейкан). Вони подарували 10 тис. пенгів і тисяча курячих яєць для Червоної Армії ” [4, 84]. Аналогічні дії підтверджує і Ю. І. Ференці, житель с. Королево Виноградівського району [4, 85], та архімандрит Арсеній (Зейкан) у листі до Л. Брежнєва [2, 109].
У архіві православної Мукачево-Ужгородської єпархії виявлено офіційне листування черниць Свято-Успенського жіночого монастиря в с. Домбоки з адміністратором М. Поповим у 1942 р. стосовно призначення нової настоятельки. У 1941 р. з Липчанського монастиря сестри запросили на посаду настоятельки монахиню Людмилу (Дранко). Але через півтора року вона помирає і сестри змушені звертатися до адміністратора М. Попова з проханням призначити в монастир нову настоятельку, вони пропонували на цю посаду монахиню Февронію (Рацюк) з Липчі [14, 1]. На звороті листа монахинь написано: „Призначаю Февронію (Рацюк) настоятелькою в Домбоки. 18 червня 1942 р. М.Попов” [14, 2].
22 червня 1942 р. з адміністрації Мукачівської єпархії у Липчанський монастир вислали два документи – розпорядження. Один адресований настоятельці Параскеві (Прокоп), у якому вимагалося видати всі документи монахині Февронії і посприяти, щоб вона до 28 червня 1942 р. виїхала в Домбоки на посаду настоятельки [10]. Інший лист під назвою „Декрет” отримала монахиня Февронія (Рацюк), ось його зміст: „Повідомляємо що призначили Вас настоятелькою дівочого монастиря в Домбоках. Призначили Вас на цю посаду виключно з прохання сестер і зі згодиадміністратора М. Попова. 28 червня маєте вступити на цю посаду” [11].