Деякі аспекти дипломатичної діяльності В`ячеслава Липинського в період гетьманату (1918)
Проте не з усіма новопосталими державами склалися добрі стосунки. Найбільше проблем виникло в українсько-польських відносинах. Найгострішим питанням стали кордони між двома країнами на Підляшші та Галичині. Після обнародування маніфесту Цісаря Австро-Угорщини Карла І до своїх підданих, в якому визнавалося право націй на самовизначення, Польська ліквідаційна комісія в Кракові, яка перебирала в Галичині владу, санкціонувала захоплення етнічно українських земель. У Холмщині та Галичині організувалася польська адміністрація, яка підлягала уряду у Варшаві. В місті ж Львові українцям вдалося встановити свою владу. Цей факт викликав перший гострий конфлікт безпосередньо між Українською державою та Польщею. 4 листопада 1918 р. польською стороною до урядів Антанти було надіслано звернення такого змісту: "Українські банди при допомозі пруських і австрійських військ зайняли частину Східної Галичини і місто Львів, палячи та мордуючи. Польська ліквідаційна комісія просить уряди коаліції проти цього прислати в Галичину польсько-американські та польсько-французькі полки через Одесу та Румунію".Українське посольство у Відні гостро зреагувало на цю радіотелеграму, В. Липинським було складено ноту протесту, в якій висловлювалася незгода з польською позицією і підкреслювалося, що дії Польської ліквідаційної комісії є порушенням норм міжнародного права [16]. В`ячеслав Липинський також висловлював пересторогу проти застосування насильницьких дій у вирішенні польсько-українських проблем. Його, поляка за походженням, особливо хвилював можливий початок широкомасштабних військових дій між двома державами. Проте події розвивалися якраз у негативному напрямку. Польські війська поширили свої операції навіть і на Волинь. В кінці листопада – на початку грудня 1918 року ними були окуповані кілька великих волинських населених пунктів, у яких діяла адміністрація Української держави. Таким чином, фактично були здійснені акти агресії. Враховуючи складне внутрішньо-політичне становище, в якому перебувала Україна, єдино можливе, на що спромоглося українське керівництво, була нота протесту. За вказівкою Міністерства закордонних справ 2 грудня 1918 р. В. Липинський склав ноту, в якій наголошував: "Я, нижчепідписаний Посол Української Держави у Відні, вношу в імені мого Правительства найбільше рішучий протест. З найглибшим жалем констатую факт, що Польща розпочала воєнні кроки проти України саме в той час, коли ми, будучи ворожі всяким імперіалістичним тенденціям, напружуєм всі свої сили для скріплення і упорядкування нашого внутрішнього ладу і для створення таких відносин до своїх сусідів, які б дали спокій і мир всьому Сходові Європи" [17].
Проте щире бажання В`ячеслава Казимировича Липинського бачити лад та спокій на сході Європи не збулося: в самій Україні 14 грудня 1918 р. було скинено гетьманський режим, і юридично посада Посла Української держави у Відні перестала існувати, хоча Липинський ще протягом дев`яти місяців продовжував представляти Україну як Посол Директорії. Так скінчилася його дипломатична кар`єра, на якій він так багато встиг зробити для налагодження міжнародного співробітництва, на якій так яскраво виявився його талант дипломата.
Література
1.Призначений на посаду 10 червня 1918 р.
2.ЦДАВОВ. – Ф.3766. – Оп.1. – Спр.22. – Арк.5.
3.Головне командування німецьких військ на Україні.
4.ЦДАВОВ. – Ф.3766. – Оп.1. – Спр.50. – Арк.16-17.
5.Там же. – Спр.57. – Арк.І-Іа.
6.Там же. – Спр.54. – Арк.1-7.
7.ЦДАВОВ. – Ф.3198. – Оп.1. – Спр.1. – Арк.14.
8.Там же. – Арк.18.
9.Там же. – Спр.3. – Арк.9-12.
10.Там же. – Спр.1 – Арк..5.
11.Там же. – Арк.5.