Релігійна боротьба між греко-католиками і православними на Підкарпатській Русі в першій половині 1920-х років

Тим часом, 7 лютого 1921 р. відбулося засідання Мукачівської Капітули, на якому єпископ зачитав повідомлення із Великих Лучок, Вільхівців, Углі, Кушниці, Луга і тд. „де відбувається переслідування вірників і духівників, відбираються приходські доми, церкви, школи і маєтки греко-католицької церкви” [21]. Учасники зборів прийняли наступні рішення: „Капітула вишле трьох своїх членів до віце-губернатора з проханням, щоб Цивільне Управління опублікувало маніфест для всієї Підкарпатської Русі, в якому потрібно під загрозою покарання оголосити наступне: 1) рівноправ’я вірувань, свобода совісті непорушна має бути; 2) греко-католицьку віру змінювати тільки згідно законів можна і строго забороняється переслідування вірників, священиків, учителів греко-католицького вірування; 3) церкви, приходські доми, школи і маєтки церковні законом забезпечені мають бути, а тому порушники і грабіжники строго мають бути покарані. Якщо в декотрих місцях ключі церковні чи гроші, маєтки насильно відібрані, нехай терміново повернуть їх власникам. Проти Кабалюка та інших насильно відбирающих греко-католицькі церкви і бунтующих народ, просимо процес підняти і строго наказати” [22]. 13 лютого 1921 р. віце-губернатор Еренфельд повідомив єпископа Антонія (Папп), що у відповідь на його звернення до голови уряду про захист греко-католицької церкви, місцевій владі Підкарпатської Русі наказано прийняти всі необхідні міри для забезпечення громадського порядку [23].

Греко-католицький єпископ Антоній (Папп) з метою приборкання православного руху провів ряд місій на Підкарпатській Русі. 24 вересня 1921 р. він відвідав Тересву, де зібралося біля 660 чол. Один із вірників – житель с. Іза, учасник Марамороського процесу 1913-1914 рр. вигукнув „Ганьба!” Народ кричав, що єпископ мадярон. Між православними та греко-католиками виникла сутичка, під час якої один православний з Ізи був поранений уніатом [24]. Жандармська станція в Тереблі була підсилена 12 жандармами з довколишніх сіл [25].

Чисельні звернення греко-католицького єпископа та священиків до влади призвели до інтенсивного вивчення православного руху чеськими урядовцями. Для проведення акцій проти православних вірників використовувалися поліцейські та військові формування. У звіті до Земського військового управління від 20 вересня 1920 р. головний жандарм К. Странік з Вонігова подав результати перевірки релігійної ситуації в наступних селах: Бедевля, Угля, Данилово, Дулово, Теребля, Кричово, Чумальово. Він стверджував, що головною причиною розбрату між населенням був приїзд з Америки чи Росії осіб, що перейшли у православ’я. „Цей рух не можливо зупинити, він є добре організований, його підтримують емігранти, що повернулися з Америки” [26]. Посилаючись на свідченням місцевих євреїв та священиків К. Странік називав головних ініціаторів православного руху: Чумальово (священик І. Бабич, М. Розман, П. Драгула); Кричово (В. Бенца, С. Бема, С. Стойка); Угля (І. Стан, Г. Немеш, Б. Ференц); Дулово (Ю. Сокол); Вонігово (М. Попович, М. Величканич, М. Бокшай , М. Орос, І. Гісем, І. Диминець) [27].На початку жовтня 1920 р. для наведення громадського порядку у Чумальові, Кричові та Данилові були направлені урядові війська. За повідомленням окружного декана О. Злоцького від 18 жовтня 1920 р. в Данилові поручник заборонив греко-католицькому священику вступати до церкви, щоб не збурити православних [28]. Наступного дня військо вийшло із села, православні взяли ключі від церкви і проводили богослужіння. У Чумальові, де православні становили 90%, вони забрали церкву від греко-католиків і не пускали священика ховати померлих. Щоб виправити ситуацію у довіреному йому окрузі О. Злоцький пропонував заарештувати головних активістів православного руху, повернути ключі уніатському священику та заборонити православним користуватися церквою й дзвонами [29].

24 жовтня 1920 р. комісія у складі шкільного референта Пешека, поліційного референта Губера і поліційного комісара Райхрта вивчала релігійну ситуацію в селах: Данилово, Драгово, Золотарьово, Дулово, Тереблю, Вонігово, Углю, Колодне, Дубове, де відбувався перехід у православну віру [30]. Члени комісії виявили наступні факти: 1). У Данилові православний рух поширився від людей, що повернулися з Америки і руського полону та підтримувався з с. Іза. Очолили цей рух О. Шимон, М. Шимон, О. Гайович, Л. Орос [31]. Православні забрали у місцевого священика ключі від церкви і його до служби не допускали. 19 жовтня 1920 р. головні учасники руху Л. Орос і О. Шимон були заарештовані і передані до суду у м. Хуст, але через деякий час їх звільнили. Після їх повернення у селі пройшли демонстрації православних вірників перед будинком священика та жандармською станцією. Жандармами 24 жовтня 1920 р. заарештували організаторів демонстрації і передали до суду [32]. 2) У Драгові православний рух не набув сильних проявів. Головним джерелом православного руху в окрузі було Чумальово, де активно діяв місцевий священик Крічфалушій.Організатором руху були М. Розман, котрий повернувся з Америки, І. Бабич і В. Орсаг. Подібна ситуація спостерігалася й у Кричові, де православних очолював староста С. Стойка. 3) В Тереблянському окрузі головним осередком православного руху була Теребля. Уніатського священика місцеві жителі вигнали, кожної третьої неділі приїздив до них православний священик з Ізи. Комісія з’ясувала, що джерелом православного руху в цьому окрузі є Іза [33]. Поліцейський референт Губер для встановлення правопорядку пропонував негайно ввести війська в Буштино, Тереблю, Драгово, Данилово [34].Складність конфесійної ситуації на початку 20-х рр. ХХ ст. полягала ще і в тому, що православні, де їх була більшість у селі, в перші роки після війни просто займали церкву та парафіяльні будинки. Зважаючи на те, що все майно греко-католицьких громад належало Мукачівській Капітулі, вони зверталися до адміністративних органів. Влада відбирала від православних майно і передавала уніатам, уживаючи на це сили, жандармів або війська. В багатьох випадках православні опиралися і доходило до кровопролитних сутичок. Для ілюстрації можна навести деякі заголовки з тодішніх періодичних видань: „Неспокой из-за церквей” (Русская Земля. – 1921. – №1), „Чумалевский бунт” (Русская Земля. – 1921. – №27), „Снова пролилась кровь русских крестьян” (Русская Земля. – 1922. – №23), „Жандармы победили” (Русская Земля. – 1923. – №1),„Аресты и избиения православных” (Русская Земля. – 1923. – №26),„Опять кровь” (Русская Земля. – 1924. – №18),„Не дают молиться” (Русская Земля. – 1924. – №34),„Церков у Нересници дали назад” (Свобода. – 1922. – 18 мая), „Боротьба з русофільством и православием” (Руська нива. – 1922. – 29 июня). В деяких селахПідкарпатській Русі конфлікти між греко-католицькими та православними вірниками продовжувалися на протязі багатьох років. У Тересвянському окрузі можна виділити с. Бедевлю, де православні вірники 15 червня 1922 р. вивезли місцевого уніатського священика Т. Косея, разом з меблями за межі села [35]. Тоді з Тячева прибув невеликий загін жандармів, котрий не зміг впоратися з натовпом, і після чого змушений був відступити. Головний суддя доповів про цей випадок в Ужгород, звідки відправили більшій загін жандармів до Бедевлі. Селяни з косами, мотиками та камінням зустріли жандармів, які пішли в штикову атаку. В результаті сутички 18 осіб було поранено, з них 2 померли в Хустській лікарні [36]. У 1923 р. в Бедевлі проживало 75% православних і 25 % греко-католиків [37]. У Нересниці 3 жовтня 1921 р. також дійшло до виселення уніатського священика К. Хіри з церковної фари. Жандармська станція у Вільхівцях вислала проти православних загін, який, однак, не міг захистити священика. З боку православних у жандармів полетіло каміння, два з них були поранені. Після полудня 3 жовтня 1921 р. з Дубового та Тересви було вислано жандармську підмогу, яка повернула греко-католикам майно та заарештувала 10 осіб православних, в т.ч. одну жінку. Для забезпечення порядку в Нересниці було залишено 10 жандармів [38]. Остаточно все майно греко-католикам було повернуто 22 червня 1922 р., а православні побудували собі нову церкву [39].