Музеї – “пам’ятники діянь на загальне добро”
Якщо намагатися встановити, скільки ж років існує саме поняття благодійництво взагалі, і, як його невід’ємна частина, меценатство – покровительство наукам і мистецтву, то перш за все з пітьми століть виринає постать Гая Цильнія Мецената. Саме ім’я цього багатого римлянина доби імператора Августа (I ст. до н.е.) стало загальним. Виходець зі знатного етруського роду, що належав до стану вершників (другого стану після сенаторів, з майновим цензом 400 тис. сестерціїв), Меценат, не маючи офіційних посад, був наближеним до імператора, виконував низку його політичних, дипломатичних та приватних доручень, у відсутність імператора Августа керував державними справами, тобто був найвпливовішим і найкращим його другом і помічником [16].
Як свідчили сучасники, Меценат був позбавлений почуття честолюбства, заздрості, недоброзичливості, був вільний від низькопоклонства й запобігання. Свою близькість до Августа він інколи використовував, щоб утримати неприборкані пориви імператора до здійснення незліченних страт. В історію ввійшов його вигук, звернений до Августа, готового підписати чергову серію смертних вироків: «Так годі ж тобі, м\\\\'ясник!» [22]. Саме у цього знатного римлянина знайшли заступництво кращі поети того часу – Вергілій, Горацій, Проперцій [19]. Він обдаровував їх маєтками, захищав від свавілля чиновників, усіляко опікував. Особисто він, віддаючись насолодам у такій мірі, що навіть розбещеним римлянам «віку Августа» вони здавалися надмірними, прилучав до цієї розкоші й достатку поетів, учених, музикантів і художників. Ім’я Мецената перетворилося на загальну назву людини - заступника наук і мистецтв. Поети присвятили йому цілий ряд своїх віршів, але й без цього справи Мецената, як висловився римський філософ Сенека, були красномовніші будь-яких слів. Таким чином, якщо брати діяльність Мецената за відлік, добродійність нараховує вже понад 2000 років, і продовжує залишатися актуальним явищем сучасності.
За минулі тисячоліття людство продемонструвало світу безліч прикладів «меценатства» й «діянь на загальне добро». Існує чимало досліджень, науково-популярних видань, присвячених історії благодійництва, колекціонування, меценатства. Історіографія з цієї проблеми охоплює видання ХІХ – поч. ХХІ ст. Серед них як книги узагальнюючого характеру [7; 10], так і ті, що висвітлюють діяльність окремих осіб у певних галузях життя або історію навчальних закладів, музеїв, медичних установ тощо. Деякі з них наведені у бібліографії. Окремі сторінки з історії благодійництва, меценатства, колекціонування в Катеринославській губернії висвітлені у статтях музейних співробітників, журналістів, краєзнавців Дніпропетровщини [20]. В Дніпропетровському історичному музеї зберігаються архівні матеріали (листи, дарчі акти, звіти), які дозволяють простежити історію меценатства в галузі музейної справи в краї.
Книги з історії музейної справи в Україні, про заснування й діяльність конкретних музеїв, містять значну інформацію щодо фактів меценатства й благодійництва [15]. Фактично ця галузь без приватного колекціонування й пожертвувань не мала б свого розвитку, бо історія кожного музею – це окрема і цікава сторінка меценатсько-подвижницької діяльності представників різних верств населення. Для окремих промисловців і купців, зокрема Російської імперії Х1Х – початку ХХ ст., меценатство, філантропія, добродійність ставали немов би фамільною справою, як, наприклад, для Бахрушиних (власників шкіряної й сукняної фабрик), Солдатенкових (купців-старообрядців), Щукіних (торговців бавовняною пряжею й тканинами), Третьякових (купців і льонопромисловців), Морозових (текстильних фабрикантів), Мамонтових (купців), Терещенків (українських землевласників і цукрозаводчиків), Симеренків, Ханенків, Тарновських, Скаржинських, Галаганів (українських землевласників) та інших [7; 10]. Тільки в часи незалежності в Україні розпочався процес повернення пам’яті про колишніх добродійників, меценатів, коштом і зусиллями яких створювались художні, історико-краєзнавчі, археологічні, церковні музеї у Києві, Харкові, Полтаві, Чернігові, Львові та інших містах і місцевостях.Показовим прикладом меценатської й взагалі подвижницькоїдіяльності на благо культури й мистецтва було створення Московського музею образотворчих мистецтв ім. О.С.Пушкіна (в 1912 р.). Дітище професора історії І.В. Цвєтаєва, цей музей виник на пожертвування приватних осіб. Тільки заводчик, землевласник і аристократ Ю.С. Нечаєв-Мальцев витратив на його будівництво й придбання для нього колекцій більше 2 млн. рублів [9, с. 103]. Люди, які давали гроші, не часто жертвували за власним спонуканням, набагато частіше їх доводилося завзято й уміло переконувати. Однією зі знахідок І.В. Цвєтаєва в цьому плані було увічнення імен жертвувателів у назвах залів музею, створення яких вони фінансували. У такий спосіб вдалося одержати майже по 30 тис. рублів від фабриканта А.Арманда, дворянина Муромцева, двоюрідного брата Сави Морозова – Михайла Морозова, власника Нікольської мануфактури І.Колесникова [9, с. 99]. При відмовах у пожертвуванні І.В.Цвєтаєв не впадав у розпач, не складав рук, а дотримувався поради директора Політехнічного музею Богданова: «Не дають, ідітьдо сусіда». Особливо важко було “пробити” купців, які, як писав в одному із своїх листів Цветаєв, «пропивають і проїдають дивовижні гроші, а на мету просвітню жаль і п’ятиалтинного... Одяглися в оксамит, набудували палат..., а усередині грубі, як носороги» [9, 160]. Тому важливою була наявність такої ініціативної, високоосвіченої, культурної, переконаної і відданої справі освіти, науки й мистецтва людини, як І.В. Цвєтаєв.
У Катеринославі цю подвижницьку місію перебрав на себе відомий учений Д.І.Яворницький, що очолив в 1902 р. Обласний музей ім. О.М.Поля – нині Дніпропетровський історичний музей імені Д.І.Яворницького, вся 157-літня історія якого – яскравий приклад пожертвувань на благо освіти, збереження й відродження пам\\\\'ятників старовини, місцевої історії й культурних традицій [15].