Веслав Маєвський – дослідник військової історії польско-українських стосунків і бойового протистояння в XVI-XVIII ст.

За змістом і проблематикою опубліковані праці професора Ма¬євського розподіляються на присвячені історико-військовій тема¬тиці, як основній у його творчому доробку, історіографічні та дже¬релознавчі студії. Всі вони у сукупності і дозволяють мати уявлен¬ня про ступінь і рівень розробки цим вченим різних аспектів вій¬ськової історії стосовно не лише Польщі, але й України.

Про історіографічні огляди нами вже було сказано вище. В. Маєвський, як один з найвизначніших учнів професора С. Гербста, якого він у своїх працях шанобливо називає Професором і Вчителем, а у бесідах зі мною весною 1993 р- у Варшаві розкрив на великому матеріалі як науковому, так і в ділянці організації наукових студій значення його методики і стилю наукової праці, багато уваги приділив пропаганді і узагальненню досвіду польсь¬кої військово-історичної школи XX ст., яка безперервно розвива¬лась, вдосконалювалась і збагачувалась, перебуваючи у постійній динаміці. У В. Маєвського є спеціальна велика стаття, присвяче¬на дослідженню військової історії в Інституті історії Варшавсько¬го університету («Historia wojskowa w Istytucie Historycznym Unixwersytetu Warszawskiego», яка відобразила великий історіо¬графічний досвід польських військових істориків 30-70 рр. XX ст., особливо професорів В. Токажа в 1928-1937 рр. і його учня й наступника С. Гербста у 1945—1973 у Варшавському університеті. В. Маєвський відзначив класичні монографії Токажа Віршавське повстання 1794 р. та польсько-російську війну 1830-1831 рр. У цій статті В. Маєвський наголосив на тому, що В. Гербст -людина-установа, тобто організатор, основополож¬ник наукової школи в галузі військової історії у Польщі. Цей вчений протягом десятиріч проводив наукові семінари, яких певний було підготовлено декілька сот магістрів та кількадесят докторів наук. Гербст зумів показати військові дії на широкому тлі політичних та економічних стосунків, був насамперед істориком військового мистецтва, належним чином оцінював вплив місцевості на військові події. Дуже важливим було розроблення Гербстом історії фортифікації. В. Маєвський не об¬межився аналізом творчих здобутків польських класиків XX ст. військової історії і військового мистецтва, але й розглянув напрям¬ки подальших досліджень у 70-х рр.

Однією з рис стилю наукової творчості В. Маєвського є від¬критість і гласність його наукової лабораторії. Публікуючи свої праці, він кожного разу зазначає, що вони були предметом обго¬ворення на наукових семінарах С. Гербста, тобто проходили через призму дискусій і обміну думок професіоналів і однодумців, що й забезпечувало їх високий рівень. Свідчення цього є численні ек¬скурси й роздуми в статтях вченого щодо напрямків його студій.Сильною і вірогідною стороною досліджень В. Маєвського є виважене й серйозне ставлення до письмових історичних джерел і постійне намагання залучити до досліджень їх сукупність, засто¬совуючи методи аналізу й співставлення між собою.

Серед спеціальних джерелознавчих праць професора В. Маєв¬ського зокрема тих, що стосуються історії України і мають ви¬ключне значення для українських істориків, вважаю за необхідне привернути увагу українських істориків до статті професора В. Маєвського 1981 р. під заголовком: «Критичний огляд джерел до історії повстання Хмельницького початкового періоду (осінь 1647 — травень 1648)», вміщеному у польському періодичному джерелознавчому виданні у 1981 р. [13] Ця стаття заслуговує повної подачі без будь-яких скорочень українською мовою, що мені хо¬тілось би обов`язково здійснити на користь української історіо¬графії. Проте це справа майбутнього, а поки що вважаю за не¬обхідне викласти хоча б основний зміст і постулати цього дослідження. Насамперед звертає на себе увагу сам підхід В. Ма¬євського до висвітлення цієї теми. Хронологічно досліджується період від передумов самого повстання до кінця експедиції на Жовті Води. Знаменне для стилю наукової творчості В. Маєвсько¬го є застереження вченого, що з самого початку вчений зазначив, що «брак доступу до рукописних матеріалів, які знаходяться за кордоном, спричинився до того, що розглядаю виключно друкова¬ні джерела, а також які походять з рукописних зібрань у Польщі». Дуже важливе й евристичне значення мають загальні зауваження, якими розпочинається ця стаття, в якій говориться (мабуть, уперше в літературі) про долю гетьманського архіву гетьмана М. Потоцького, архіву польського короля і канцлера Єжего Осолінського, кримського ханства. Другий розділ має за¬головок «Акти і польська кореспонденція», який розпочинається положенням, що «з огляду на швидке творення легенд про поча¬ток повстання особливе значення мають джерела про актовий і півактовий характер (кореспонденції, урядові та півурядові ре¬ляції) більш-менш сучасні подіям». Дослідник підкрес¬лив значення їагред матеріалів польського походження групи актів з гетьманської канцелярії. Проте через її стислість значної роль набувають, за термінологією В. Маєвського, «матеріали заступчі», до яких він відносить кореспонденцію Адама Кисіля, яка, проте, має істотні прогалини з 25 квітня до 27 травня 1648 р.). Звернув увагу дослідник на твори (звістки), авторами яких були офіцери або особи з оточення гетьмана. Цікаве спостереження вченого над малою інформативністю донесень («депеш») Торреса.

Багато цікавих джерелознавчих спостережень та здійснення співставлення (перехресного) свідчень (зокрема датування) в реляціях Пахолка, Мушкетера (драгуна), «Діяріуші чи то хроніці» і «Деннику» («Паментніках») Друшкєвича (розділ 3-ій). Об`єк¬том аналізу стали «Кронічка випадків війни польської з козака¬ми» (розділ 4-й) і твір Самійла Грондського «Гісторія беллі Козако-Польоніці» (розділ 5-й), який до цього часу не став, в ук¬раїнській історіографії та джерелознавстві об`єктом спеціального дослідження. В. Маєвський зазначив, що, хоч автор (Грондський) мав інформаторів, які повинні були добре знати ці справи, проте у нього раз по разу зустрічаються помилкові твердження, причи¬ни яких, що дуже важливо, вчений намагався виявити. Саме се¬лекція вірогідних свідчень од сумнівних у цьому й інших джере¬лах є надзвичайно істотним доробком професора! В. Маєвського, збагачуючи новими результатами історію Хмельниччини.