Діловодчі акти козацьких органів влади як джерело до історії міст Гетьманщини другої половини XVII–XVIII століть

Зміст ряду рапортів магістратів і ратуш торкається цін на продукти і фураж в містах. З середини XVIII ст. ГВК почала постійно збирати відомості про торгівельни ціни в різних містах Гетьманщини, особливо на хліб. Це обумовлювалося не тільки необхідностю утримувати свої і царські війська, але й значним розвитком винокуреного промислу, для якого хліб був сировиною. Аналіз показує, що ціни були різними в окремих містах, хоча розходження й невеликі. Простежити коливання цін на хліб (по роках, сезонах, регіонах, по врожайних і неврожайних періодах) неможливо через відсутність даних для порівняння. Тільки стосовно Новгорода-Сіверського є три відомості за 12 років, а стосовно Погару – дві за 8 років.

У 1756 р. ГВК направила в полкові канцелярії розпорядження надіслати відомості про кількість торгів і ярмарків, які є в кожному місті і містечку. Так, ніжинська полкова канцелярія 27 травня того ж року надіслала до ГВК необхідну відомость, зробивши оговорку, що магістрат не подав їй довідку про торги і ярмарки, як і не предўявив привілеїв (чи копій) і указів про торгівлю в місті. 28 серпня магістрат направляє рапорт безпосередньо до ГВК, вказуючи в ньому терміни проведення в місті торгів (двічі на тиждень) і ярмарків (три на рік) та зауваживши, що всі привілеї згоріли під час пожежі [7, Арк.482]. Ці рапорти полкових канцелярій і ніжинського магістрату з зазначенням не тільки термінів проведення торгів і ярмарків, але й відомостями про товари, якими на них торгували, найменуванням міст, звідки купці приїжджали на ярмарки, в свій час послужили основою для грунтовного дослідження Ф.Кітченка про торги і ярмарки Гетьманщини в середині XVIII ст.[8]

Великий науковий інтерес мають 15 рапортів магістратів і ратуш до ГВК про міські прибутки і видатки, складені одночасно (1751 р.). Нині всі вони зберігаються в фонді О.М.Лазаревського Інститут рукопису НБУ ім. В.І. Вернадського НАН України, у справі "Материалы для истории городских поселений Малороссии" [9]. Їх цінність заключається не лише в детальному опису міського господарства і прибутків, визначенні статей видатків з міської казни, але і в тому, що більшість з них фіксує процес скорочення міського господарства внаслідок захоплення міських земель, сіножатей та інших маєтностей приватними особами. Ця група документів має відомості, які не знайшли відображення в жодних інших документах справи (ревізіях, слідствах, чолобитних по майнових справах) до рапортів додано копії грамот і універсалів, що відносяться до міських володінь і міських фінансів.

Універсальними за змістом історичним джерелом напівофіційного походження є діаріуші, які вели канцеляристи ГВК. Їх збереглося мало. У фонді 51 ЦДІА України зберігся лише один – "Диаріуш року 1732 отправуючихся писем и всяких дел в Енеральной Войсковой Канцелярии приключающихся" [10, Арк.1-297]. Його текст читається важко, іноді зустрічаються нерозбірливі слова. На відміну від інших діаріушів подібного типу з яскраво вираженою позицією автора-канцеляриста по відношенню до зафіксованих ним подій, діаріуш 1732 р. характеризується сухими, короткими протокольними записами про вихідні папери ГВК. Власне, він мало відрізняється від "журналів" діловодства ГВК з виключно офіційними записами вхідних і вихідних документів. Такі журнали за 1727–1728, 1729–1731, 1750 рр. нині зберігаються у збірці О.М. Лазаревського в ІР НБУ [11, Арк.1-348]. Як "Діаріуш", так і журнали дають можливість уточнити дату події, у звўязку з якою зўявився той чи інший документ, вияснити, яких заходів вживав гетьманський уряд за скаргами міщан, козаків, селян, які справи контролював ро¬сій¬ський уряд тощо.

Збережені акти діловодства ГВК не вичерпуються тими, що знаходяться у фонді 51 ЦДІАУК. В цьому ж архіві окремі документи ГВК зустрічаються в кількох інших фондах: "Колекція документів Київського історичного товариства Археографічної комісії" (Ф.220), "Ко¬лек¬ція документів Київського історичного товариства Нес¬тора-літописця" (Ф.222), колекції "Серія Б" (Ф.223). У великій кількості є вони у вигляді розрізнених відділів біб¬ліо¬тек, у фондах музеїв також можна знайти документи, які за різних обставин потрапили до них з архіву ГВК. Зауважимо, що акти діловодства ГВК, які в різний час і з різних причин відірвалися від архіву свого фондоутворювача, були опуб¬лі¬ко¬вані, головним чином, в часописі "Киевская старина" (1882–1907).Нижчими ланками козацько-старшинської адміні¬стра¬ції були полкові і сотенні канцелярії, документи яких зберігаються в ЦДІАУК [12]. Акти діло-вод¬ства кожної полкової канцелярії складають окремий фонд. Проте збережених справ у цих фондах мало: мінімум – 15, максимум – 411. Хронологічні рамки, які охоплюють документи кожного фонду, також не співпадають, як це видно з наведеної нижче таблиці. За видовими ознаками акти діловодства полкових канцелярій являють собою постанови ("определения"), журнали, ордери, універсали, грамоти, реєстри і відомості, скарги, купчі акти, тестаменти. За призначенням вони переважно торкаються справ козаків, старшини і монастирів. За змістом – це акти на володіння землею, судові тяжби за володіння маєтностями, справи про захоплення старшиною і монастирями земель і селян, відомості про кількість і повинності козаків, поставку провіанту тощо. Документів, які змістовно відносилися до міщан, дуже мало. Найбільш цінні з них – описи і ревізії полків, які включають відомості про населення містечок, але такі описи і ревізії в більш повному обсязі збереглися в інших фондах.

Малоінформативні для дослідження історії міст Гетьманщини також акти діловодства сотенних канцелярій. В ЦДІАУК зберігаються документи 87 сотенних канцелярій, зосереджені в 90 фондах. Загальна кількість одиниці зберігання в них – 801 справа. При цьому, в 66 фондах знаходиться всього від 1 до 5 справ. На інші 24 фонди припадає 670 справ, з них у фонді 115 (Глинська сотенна канцелярія) – 121 справа за 1742-1779 рр., а у фонді 181 (Шептаківська сотенна канцелярія) – 439 справ за 1735-1768 рр. Загалом же збережені документи сотенних канцелярій охоплюють період від 1704 по 1781 рік, хоча переважна більшість їх відноситься до середини і другої половини XVIII ст.