Діловодчі акти козацьких органів влади як джерело до історії міст Гетьманщини другої половини XVII–XVIII століть
Яблуком розбрату в містах і містечках були млинарський і винокурний промисли. Окрім селян, всі стани доводили своє переважне чи виключне право займатися цими видами промислв. Зміст чолобитних, універсалів та інших діловодчих актів, які відображають господарські заняття і майнове становище населення міст і містечок, свідчить, що в питанні про володіння і заняття дохідними млинарським і винокурним промислами зіткнулися традиція (здавна станове право міщан), реальна влада (користуючись нею, козацька старшина привласнювала собі це право) і обўєктивна необхідність забезпечення себе засобами для існування (козаки, за різних обставин втрачаючи землю, займалися ремеслами, промислами і торгівлею).
В діловодстві ГВК є багато чолобитних, розшуків, рішень, повўязаних з захопленням міщанських земель монастирями і старшиною. Часто майнові тяжби продовжувалися десятки років, внаслідок чого справи по чолобитним тягнулися десятки років і збільшувалися до сотень аркушів. Зауважимо, що в паперах ГВК майже відсутні акти купівлі-продажу землі, її дарування чи відібрання за борговими розписками (тільки в позовних справах), бо все те фіксувалося в магістратських і ратушних актових книгах.
Спроби полковників підпорядкувати своїй козацькій владі всі або деякі цехи, змусити ремісників виконувати повинності на старшину, а також взяття нею ремісників під свою протекцію, призводили до появи в ГВК чолобитних цехових урядників і багатьох гетьманських універсалів, якими старшині суворо заборонялося утискувати ремісників і обмежувати права цехів.
Серед документів гетьманської канцелярії збереглися також чорнові і білові книги ревізій і компутів, різні відо¬мості про жителів міст і містечок та їх майно. Зауважимо, що в фонді 51 не збереглися складені одночасно у всіх полках ре¬ві¬зії, компути, відомості. Ревізії і козацькі компути (від поль¬ского: komput – чисельний склад армії, реєстр, список) на Гетьманщині з 90-х років XVII ст. проводилися часто, але не регулярно, з інтервалом 1-5 років. Це були переписи, різні за своєю формою і ступенем інформації про населення і гос¬по¬дарство, оскільки мета їх була різна – воєнна або фіс¬кальна.
Кожна з книг ревізій і компутів має свої особливості, але є в них і загальні ознаки. Книги обовўязково мають заголовок (якщо титульний аркуш не втрачено). Напр.: "Полку Прилуцкого сотне Прилуцкой посполитых ревизия 1729 году учинена". Далі йде обширна преамбула, що пояснює, коли і за чиїм розпорядженням проводиться ревізія, для отримання яких відомостей (полкова канцелярія повідомляла, які практичні дії вона здійснила на виконання указу про ревізію), вказувалася дата завершення складання книги (часто вказані лише рік і місяць, а для числа залишений пропуск).
Ревізькі книги мають дві частини: а) перепис козаків; б) перепис міщан і посполитих. Першою записувалися (в обох частинах) старшина. Передмістя описувалися окремо. Підсусідки перераховулися з зазначенням їх господаря. При перепису міщан за майновим становищем (по різному в окемих книгах: "можные", "можногрунтовые", "среднегрун¬то¬вые", "малогрунтовые", "нищетные", "убогие") цехові ремісники перераховувалися окремо. Після ревізії населеного пунк¬ту перепищики підводили підсумки ("Всех мещан мож¬них, убогих, з дворами цеховими, з подсуседками, и мероч¬ни¬ков и подворчан в городе Переяславе числится 540 чел., дворов 362"). Показники ревізії за станами кожного населеного пункту завірялися підписами значкових товарищив. Перепис населення кожної сотні завершується підписом сотника. В деяких книгах ревізії кожної сотні і полку мають зведені таблиці (по населеним пунктам, станам, майновому становищу), що має особливе значення при втраті якоїсь частини ревізії.
Компути відрізнялися від ревізій в першу чергу тим, що реєстрували тільки козаків. Це могли бути просто списки козаків або списки з різними додатковими даними (про майно, участь у походах, стан здоровўя, про дітей чоловічої статі тощо).
Велику групу становлять документи, що відображають торгівельну діяльність міщан, козаків, козацької старшини, а також грецьких (членів Ніжинського грецького братства) і російських купців. Це перш за все чорнові відпустки подорожних листів, без яких купці не могли відправитися не лише за кордон, але й на ярмарку у віддалені місця. В наданих купцям подорожних вказувалися конкретні пункти доставки чи купівлі товару. В подорожних листах, виданих офіційним особам на проїзд у визначений пункт призначення, наказувалося давати "з градских и уездных подвод две с проводником без задержания".Науковий інтерес мають подані на запити ГВК рапорти купців про те, де і яким товаром вони торгують. Їх аналіз показує, що активну закордонну торгівлю вели деякі магістратські і ратушні урядники. Про це ж свідчать і купецькі чолобитні в ГВК, котрі за змістом можна звести в дві групи: а) про грабежі або арешт їх товару в дорозі, частіше всього, в Польщі; б) про стягнення грошей з дебіторів за взяті під розписки (обліки) товари. Найважливіша інфор¬ма¬ція в них – обсяг товарообігу в торгівлі українських, росій¬ських та грецьких купців, а також порядок заключення тор¬го¬вельних угод між купцями.