Діловодчі акти козацьких органів влади як джерело до історії міст Гетьманщини другої половини XVII–XVIII століть

Найбільшим за кількістю документів зібранням актів діловодства органів козацької влади є фонд 51 Центрального державного історичного архіву у м. Києві – "Генеральна Військова Канцелярія". Цей архівний фонд нараховує 22584 справи, які охоплюють 1656-1765 рр. Зауважимо, що хоча найбільш ранні документи фонду датуються серединою XVII ст., друга половина цього століття і навіть початок наступного репрезентовані поодинокими актами через втрату їх в наслідок війн і стихійних лих. Наприклад, є достовірні свідчення про крупні пожежі в Новгороді-Сіверському, Пирятині, Києві, Чернігові, Переяславі, Глухові, Гадячі, Полтаві, під час яких згоріли актові книги магістратів і ратуш, акти діловодства полкових і гетьманської канцелярій [2, С.12]. Війни також спричиняли знищення архівів. У 1708 р. в Батурині загинули документи Генеральної Військової Канцелярії. Куди зникли документи за 1709-1721 рр., до цих пір є загадкою. Іноді архіви знищувалися і через невігластво канцеляристів та міської влади, як то трапилося, наприклад, з глухівськими архівами в 30-х роках ХІХ ст., роменськими – в 50-х роках ХІХ ст. [3, С.45] Тобто, документи фонду охоплюють головним чином останні 45 років вказаних хронологічних рамок. Проте в деяких справах (в чолобитних, слідчих справах, ревізіях тощо) в якості доказів на права володіння чи на привілеї додані копії грамот, універсалів, купчих і інших власницьких актів, датованних більш раннім часом.

Справи даного фонду мають обсяг від двох до тисячі аркушів. Великі за обсягом справи складаються з самостійних документів (оригіналів і копій) різного змісту і походження. Сотні актів на власність, універсалів і грамот в кількох копіях відтворюються в одній і тій же, або в різних справах. В фонді у розпорошеному вигляді знаходяться також і документи Генерального Військового Суду. Зауважимо, що в тому ж архіві існує й окремий фонд 56 – Генеральний Військовий Суд (4002 справи за 1708-1786 рр.). У фонді 51 – це одиничні документи, що торкаються питання закріпачення селян та козаків, участі їх і міщан в гайдамацькому русі.

За формою документи, зосерджені в фонді 51 (ГВК) можна поділіти на такі основні групи: а) універсали, подорож¬ні листи, рапорти, промеморії; б) ревізії, компути, реєс¬три, відомості; в) позови, розшуки, слідства; г) доношення, чолобитні, скарги; д) журнали вхідних та вихідних паперів.За походженням документи можна систематизувати таким чином: а) канцелярські чернетки відправлених за призначенням оригіналів документів (універсали, укази, промеморії, подорожні листи, слідства за позовами), ревізії і компути, проведені призначеними ГВК комісарами; б) папери вхідні, які надійшли з полкових та сотенних канцелярій (рапорти, відомості і реєстри, доношення полковників та сотників), на відміну від документів першої групи завірені не лише підписами, але й печатками канцелярій, з яких воні були надіслані; в) папери вхідні, які надійщли до ГВК від приватних осіб (доношення, чолобитні, скарги, позови і боргові розписки) і які мають тільки підписи (особисті печатки мали лише представники вищої козацької старшини). В другій і третій групах названі "доношення". Причислення документів до тієї або іншої групи визначається їх найменуванням в самому формулярі. Після адресата і дати складання документу окремим рядком посередині або правіше писалось: "Доношення", "Рапорт", "Промеморія" і т.д. При цьому "доношення" (рос. – "доношение", а не "донесение") або виходили від посадових осіб козацької чи міщанської влади (напр. "Доношення" миргородського полковника Гамалії про стягнення бригадиром Капністом в м. Сорочинці надмірних податків і побиття "робітних людей" – 1751 р., оп.2, спр.66), або являли собою чолобитні, написані представником влади від імені міщан чи групи осіб (напр. "Доношення" глухівських міщан про вимагання у них грошей купцями для побудови комор у місті – 1700 р., оп.3, спр.1810). Між рапортами і "доношеннями" існує принципова різниця. Рапорти з нижчої за рангом установи направлялися у відповідь на запит чи указ ГВК (про ціни на продукти в місті, про ратушні прибутки і видатки тощо). Доношення ж, котрі теж направлялися виключно "знизу вверх" в структурі органов влади, виникали з власної потреби низових установ і частіше всього мали характер прохання. Наприклад, ніжинський магістрат (1756 р.) доносив, що прохорський сотник Григорович під час проведення ревізії в Ніжині вписав до козацького списку магістратських людей. В тому ж році полтавський магістрат в своєму доношенні скаржився на те, що на міщанській землі за містом полтавські жителі (різних станів) побудували торгові будки, але відмовляються вносити до міської казни відповідну плату. У 1759 р. чернігівський магістрат у доношенні опротестував порядок, за яким козаки-ремісники повинні були "в цехах только в некотором послушании, а впротчем должны они состоять под сотнею" [4]. Доношення дуже різні за змістом, тому важко піддати їх систематизації за цією ознакою. Зауважимо лише, що часті повтори в міщанських рапортах і доношеннях потреб і вимог, які вони пробували вирішити через втручання ГВК, свідчать про їх безрезультативність навіть при реагуванні на них з боку гетьманської влади.

Взагалі, порядок проходження документів в діловодстві різних інстанцій обумовлювався особливостями адміні¬стра¬тив¬ної ситеми управління на Гетьманщині в другій половині XVII – середині XVIIІ ст. Так, "магдебурзькі" міста зноси¬ли¬ся з ГВК безпосередньо або через полкову канцелярію у випадку, коли розпорядження ГВК магістрату поступало через неї. Тому одні документи, складені в магістратах, адресовані беспосередньо ГВК, а інші – осідали в полкових канцеляріях, а замість них в ГВК з полкової канцелярії направлявся рапорт за підписами полкової старшини (іноді лише полковника і писаря) зі змістом, аналогічним магіс¬трат¬ському документу. Іноді магістрат і полкова канцелярія направляли до ГВК один, спільний рапорт за підписами ма¬гіс¬тратських урядників і полковника. Ратуші рідко направляли свої документи до ГВК безпосередньо. Як правило, з ратушних міст і містечок через полкові канцелярії до ГВК находили рапорти чи доношення за підписом сотника (іноді – сотника і війта). Це пояснюються тим, що в багатьох містах і містечках ратушні і сотенні канцелярії фактично злилися в одну установу.