Русь і степ у дослідженнях Володимира Пархоменка

Що стосується впливу ідей В.Пархоменка на історіографічний процес, то його не слід перебільшувати. Якщо теорія Приазовської Русі і хозарського впливу була використана і розвинена Г.Вернадським ("Ancient Russia", 1944), О.Пріцаком ("The Origin of Rus", 1981), то дослідження вченого з історії взаємовідносин Русі і Степу справили менший вплив. На цьому, ймовірно, позначився той факт, що було втрачено рукопис монографії дослідника на цю тему, а також те, що більшість праць з названої тематики вченим було опубліковано у важкодоступних виданнях 1920-1940-х рр. В унікальній для свого часу (1947) статті "Что такое "босый волк"?" академік-тюрколог В.Гордлевський розвинув ідеї В.Пархоменка про культурний вплив половців на Русь. В.Гордлевський знаходить сліди половецького епосу у "Слові о полку Ігоревім", наголошує на "близькості до степу" самого "Слова". [21, С.317-337] Однобічність підходу В.Гордлевського, як і однобічність окремих висновків В.Пархоменка, пов`язана з намаганням висвітлити той бік питання, який ігнорують інші автори. Водночас, важко не погодитись із В.Гордлевським, що "підходячи до половців виключно як до передавальної ланки, дослідники при цьому зменшують їхнє значення". [21, С.337]

Високо оцінив дослідження В.Пархоменка і А.Кова¬лів¬ський, який назвав вченого "видатним істориком стародавньої Русі" й виділив дві продуктивні ідеї В.Пархоменка: про Хозарську (Приазовську) Русь та про лівобережну степову державу Мсти¬слава, що спиралась на Чернігів та Тмуторокань. [22, С.148,150]Що ж стосується офіційної радянської історіографії, то вона характеризувала дослідження В.Пархоменка як роботи, "у яких перебільшувалося позитивне значення кочовиків" [23, С.210], ігноруючи при цьому евристичну потенцію цих роз¬ві¬док. А у зображенні взаємовідносин Русі і Степу офіційною наукою була обрана модель: кривдник – помста. У академічних виданнях вказувалося, що "східні слов`яни зі зброєю в руках героїчно відбивали набіги степових орд" [24, С.46], а Давньоруська державність перебувала на "незрівнянно вищому (порівняно з половцями) рівні свого історичного розвитку" [25, С.414]. Найпромовистішим антиподом підходу В.Пар¬хо¬мен¬ка стала точка зору, що "в оцінці місця і ролі кочовиків пів¬ден¬норуських степів у житті Русі сучасний історик повністю може приєднатися до точки зору руських літописців" [26, С.142].

Отже, дослідження В.Пархоменка з історії взаємовідносин Русі і Степу не можна оцінювати поза історіографічним контекстом 1920-1940-х рр. Вчений створив власну теорію походження та ранньої історії Русі, у якій вагома роль відводилася східним впливам. В.Пархоменко наголошував на необхідності відмови від спро¬щення історичних процесів та зведення їх до "одвічної боротьби" Русі зі Степом. Важливими складовими його теорії були ідеї про:

1) Приазовську Русь і східне походження полян;

2) боротьбу варязько-візантійського і хозарського капіталів як один з важливих факторів ранньої історії Русі;

3) лівобережну державу Мстислава, союзну хозарам та печенігам;

4) різнобічність русько-печенізьких та русько-половецьких стосунків;

5) необхідність врахування етнічної неоднорідності Степу і протиріч у економічних інтересах кочовиків.

Окремі думки та гіпотези В.Пархоменка є фактично однією з перших спроб формулювання тези про розташування України між Сходом і Заходом, що було розвинено пізнішою історіографією.

Що стосується авторського стилю, то В.Пархоменко виступає як майстер логічних побудов і узагальнення матеріалу, творець сміливих наукових гіпотез. Він будує свою теорію на основі різноманітних джерел, але уникає їхньої фетишизації, що особливо є необхідним при дослідженні ранньої історії, коли сліпе слідування повідомленням джерел без застосування реконструктивно-логічного методу не дозволяє створити цілісну наукову картину. Розглядаючи питання про місце досліджень В.Пархоменка в історіографічному процесі, доречно пам`ятати зауваження Л.В.Черепніна: "Цінність будь-якого дослідження визначається не тільки тим новим, що воно вносить у вивчення теми. Важливими є і ті перспективи подальшої розробки, які воно відкриває". [27, С.9]

Література

1.Ричка В.М. За сфабрикованим звинуваченням (В.О.Пархоменко)// Репресоване краєзнавство. - К.,1991. -С.-233-237; Граб В.І. Тривожний вересень Володимира Пархоменка // Полтавський археологічний збірник. - 1994. - Ч.2. - С.177-191; Іваненко В.В., Голуб А.І., Удод О.А. Очищення правдою. - К.,1997. - С.200- 204; Портнов А.В. Володимир Пархоменко: штрихи до наукової біографії історика // Грані. - 1999. -№ 3. - С.97-99; Портнов А.В. Володимир Пархоменко і Михайло Грушевський: до питання стосунків двох вчених // Гуманітарний Журнал. - 1999. - № 2. - С. 111-114.