Русь і степ у дослідженнях Володимира Пархоменка
Історіографічна ситуація 1920-х рр. характеризувалася методологічним плюралізмом, науковими дискусіями, відкритістю до найновіших здобутків світової науки. Як слушно зауважує Г.Грабович, до кінця 20-х рр. наукові дослідження загалом були позбавлені впливу тогочасних ідеологічних норм, а "ідеологічний профіль гуманітарних досліджень ще не став проблемою". [7, С.19]
Плюралізм думок існував і з приводу питання взаємин Русі та Степу. Історик-марксист М.Покровський відзначав, що набіги кочовиків нічим не відрізнялися від аналогічних князівських набігів у чужі краї за здобиччю, до того ж, внутрішні усобиці були не менш руйнівними. На думку М.Покровського: "Степовий схід був для руських IX–X ст. тим, чим пізніше для Московської держави і петровської Росії стала Західна Європа", [8] тобто, культурним зразком. На цих висновках ймовірно позначився запал руйнування традиційних схем "буржуазної" російської історіографії, властивий творчості цього історика. Водночас, І.М.Кулішер, П.І.Лященко у своїх роботах з історії господарства подавали негативну оцінку половців, які, на їхню думку, перерізали торгові шляхи Русі, що поєднували її зі Сходом. [9, С.211-212] Проте, глибокого вивчення взаємозв`язків Русі і Степу здійснено не було, ігнорувалося дослідження внутрішнього життя степовиків. Тому звернення В.Пархоменка до цієї теми було цілком природнім.
Перш ніж перейти до розгляду висновків вченого, слід схарактеризувати джерельну базу його дослідження та методологію. Основним джерелом є давньоруські літописи, ставлення до яких у В.Пархоменка (перш за все, під впливом робіт О.Шахматова) було дуже критичним. Як зазначав Пархоменко: " Щоби збудувати нову історію України, потрібно зруйнувати старий історичний консерватизм, що сліпо довіряв літописам, і за допомогою робочих гіпотез іти до складання певнішої, вірнішої історії". [10, С.4] Таке ставлення В.Пархоменка до повідомлень літописця критикували норманісти (Д.Дорошенко [11, С.42], С.Томашівський [12, S.284,323]), оскільки той відкидав літописну теорію закликання варягів; антинорманісти (Б.Греков [13, С.274,469]), захищаючи тезу про територіальну єдність та політичну могутність давньої Русі, проти якої виступав Пархоменко; нарешті, Фр.Равіта-Гавронський, який боронив ідею про польське походження радимичів і вятичів, стверджуване літописцем. [14, S.311]
Окрім літописів В.Пархоменко використовував іноземні писемні джерела: твори Костянтина Багрянородного, арабських авторів. Проте, рівень джерелознавчої критики цих повідомлень у Пархоменка був нижчим за рівень критики руських літописів.
Свідчення наративних джерел Пархоменко прагнув коригувати за допомогою даних археології, антропології, лінгвістики, етнографії. Оскільки у цих дисциплінах вчений не був фахівцем, він звертався до них переважно на підтвердження тих чи інших своїх висновків.
В.Пархоменко дуже уважно стежив за новою літературою, часто виступав з рецензіями (завжди критичними). У своїх роботах він висловлював критичні зауваження до окремих висновків О.Шахматова, М.Грушевського, М.Покровського, Б.Грекова та інших вчених. Рецензуючи роботи своїх колег, Пархоменко завжди звертав увагу на репрезентативність джерельної бази та знання історіографії. Приміром, він звертає увагу на те, що В.Мавродін приписує Б.Рибакову зближення імені антів з "Вантіт" та "Артанією" арабських письменників, тоді як це спостереження належить Л.Нідерле. [15, С.120]
Аналіз робіт В.Пархоменка дозволяє зробити висновок, що він застосовував, насамперед, реконструктивно-логічний метод та метод теоретичних гіпотез.Питання взаємовідносин Русі і Степу є складовою частиною концепції ранньої історії Русі В.Пархоменка, тому варто стисло викласти її. На думку В.Пархоменка, історія Русі тісно пов`язана зі сходом. Розвиваючи висунуту ще Г.Еверсом (перша половина 19 ст.) ідею про Приазовську Русь, вчений вважав, що руська державність у Середньому Подніпров`ї була утворена саме Приазовською Руссю, яка ототожнюється ним з полянами. Під впливом руху булгарів у 950-ті рр. поляни на чолі з Ігорем пересуваються у Подніпров`я, куди приносять ім`я "Русь" і титул "кагана". Розглядаючи економічний (торговельний) інтерес як основу виникнення державності у Києві, Пархоменко інтерпретує ранню історію Русі як боротьбу за вплив варязького та хозарського капіталів. Зокрема, перемога 1016 р. варягів на чолі з Ярославом над військом Святополка і печенігів, на думку вченого, сприяла розвиткові варяго-грецького торговельного шляху та зростанню впливу візантійського капіталу на Русі, що не могло не непокоїти хозар. Як відповідь на це В.Пархоменко розглядає рух у 1023-1024 рр. Мстислава Тмутороканського з хозарами та касогaми до Дніпра, який завершився поділом Русі по Дніпру і забезпечив панування хозарського капіталу на лівому боці Дніпра - у Чернігівській державі Мстислава. [16, C.382-383]
Історик гадає, що повне зруйнування Хозарської держави курдом Фадлуком у 1030-х рр. "звільнило капітали хозарського торговельного світу і вимагало для їх використання іншого місця" таким місцем і стала Русь, яка "як держава, виявилась певною мірою модифікацією і наступницею Хозарської держави". [16, С.383-384]