Русь і степ у дослідженнях Володимира Пархоменка
Боротьбу хозарського і візантійського торговельних капіталів у Києві вчений вбачає у вигнанні Ізяслава 1073 р., "революції" 1113 р. тощо. Саме південно-східний капітал сприяє союзу руських князів і половецьких ханів, найяскравішим виявом якого став спільний виступ проти монголів у битві на Калці.
Починаючи розгляд русько-печенізьких взаємовідносин, В.Пархоменко зазначає: "Російська історіографія привчила нас дивитись на печенігів як на дике, некультурне плем`я" [17, С.88] й пропонує інший погляд на цю проблему. Вчений наводить факти військової допомоги й підтримки печенігами Києва. Як зазначає Пархоменко, коли варяги на чолі з Володимиром перемагають у 980 р. київського князя Ярополка, то "печеніги стають месниками за смерть Ярополка, ніби оборонцями Полян від Варягів, чим і можна з`ясувати потім вперту боротьбу Володимира з Печенігами". [17, С.90]
Як вже було зазначено, на думку Пархоменка, прихід до влади Ярослава (також за допомогою варягів) викликав опір Степу, проявом чого стало утворення Чернігівської держави Мстислава, союзної печенігам. Як гадає вчений, Київ тоді також залишався під гегемонією печенігів, оскільки варягів кияни прогнали, а Ярослав, ймовірно, сидів у Новгороді. Після смерті Мстислава (1036) варяги на чолі з Ярославом знову вирушають на Київ, а "Печеніги скорше є оборонці полянського Києва; недарма рішучий бій проти північних завойовників був майже в самому Києві". [17, С.91] Як відомо, на місці тієї битви було збудовано Софійський собор.
Висновок В.Пархоменка є наступним: "в критичні хвилини печеніги ... обороняли місцеву полянську державність від чужоземних завойовань, за які слід вважати наступи на Київ північних варягів (980, 1016, 1019, 1036 р.)", причиною чого була економічна зацікавленість, оскільки печеніги володіли дніпровими порогами й були пов`язані з київською торгівлею. [17, С.91]
На висновках історика позначився однобічний підхід, згідно з яким, варягам відводиться приблизно така сама неприваблива роль, яку історіографічна традиція відводила степовикам – роль чужоземних зайд. Ця однобічність, як і підкреслений антинорманізм автора, є відповіддю на устійнені й не менш однобічні історіографічні схеми. Максималізм висновків В.Пархоменка свідчить не так про ідеалізацію ним кочовиків, як про намагання висвітлити той бік питання, який полишала у тіні традиційна історіографія. Підтвердженням цього є узагальнююча стаття "Степовики нашого Півдня X–XIII ст.", написана для редагованого М.Грушевським збірника "Полуднева Україна" (1930), який так і не вийшов з друку. Рукопис статті Пархоменка зберігся в архіві і був опублікований Г.К.Швидько. [18, С.96-101]
Як зазначає В.Пархоменко, історія Степу X–XIII ст. є темною сторінкою історії, оскільки до нас дійшли дуже бідні відомості, до того ж складені, як правило, вороже налаштованими до Степу авторами. Вчений пропонує обережно ставитись до "ідеї одвічної боротьби Руси зі Степом, що її висунув С.М.Соловйов та підтримували В.О.Ключевський і Г.В.Плеханов" [18, С.96].Не можна, на думку Пархоменка, вести мову про ізольованість Русі від Степу, оскільки існувала розвинена обопільна торгівля (про що свідчать і Костянтин Багрянородний, і руські літописи, і дані археології). До того ж, "сама мішаність степового населення за цей час свідчить проти повної... ізольованості (як економічної, так і культурної) його від сусідів"; у степу живуть слов`яни: уличі, тиверці, бродники. В.Пархоменко підкреслює неоднорідність Степу. 968-1036 рр. – це доба сили печенігів на Дніпрі та значного їхнього впливу на Київську державу; за ними приходять торки або узи, які не мали такого значення для історії Русі, як печеніги. У 1055 р. літопис вперше згадує половців, під 1061 р. – їхній перший похід на Русь.
Не погоджуючись з тезою про культурну примітивність кочовиків, вчений зазначає, що і руський літопис, і арабські джерела свідчать про наявність у половців міст й додає: "Увесь час ми помічаємо у наших степовиків зацікавлення міським життям, їх стремління здобувати у наших князів міста", підтвердження чого історик вбачає у окремих повідомленнях руських літописів. [18, С.99] Пархоменко також звертає увагу на непоодинокі прояви ворожнечі степовиків між собою (особливо, берендеїв і чорних клобуків проти половців). Причину цих конфліктів дослідник шукає у різних економічних інтересах та етнічних особливостях.
Згадуючи відомі союзи Русі з степовиками, шлюби, культурні впливи, В.Пархоменко робить висновок: "Принаймні верхня верства Руси не була ворожа степовикам", а боротьбу 980, 1016-1019, 1036 рр. з варягами характеризує як боротьбу різних впливів на Русі, боротьбу півдня проти півночі [18, С.101]. Вчений пропонує переглянути усталені стереотипи та відкинути погляд, ніби вплив Степу був виключно руїнницьким. Як зазначив В.Пархоменко у іншій своїй статті: "очевидно, Схід (розуміється, в цілому) не лише руйнував Київську державу, а й брав деяку участь в культурному житті Києва. В цьому примиренню Сходу із Заходом особливий смак і значіння життя Київської держави". [19, С.3]
У передмові до збірника "Полуднева Україна" М.Грушевський стисло висловив свої думки з приводу статті В.Пархоменка, які дещо відрізняються від його ж висловів в "Історії України-Руси". Грушевський пише: "Новішими часами наступили деякі розходження в оцінках сього явища (степовиків – А.П.). Їх висуває стаття проф.Пархоменка в нинішній збірці, на жаль, в дуже стислій формі ... Ідею одвічної, непримиренної боротьби з Степом не можна вважати загальним голосом Київської Русі ... Все се дійсно мусить братись до уваги. Належить розділяти аспекти Степу як території руїнних орд і Степу як системи комунікаційних ліній, торговельних шляхів". [20, С.64] Проте, Грушевський фактично зводить степовиків до ролі "передатчиків, хоч би й пасивних, коли кочовий потік дійсно забирав з собою і прибивав до наших берегів культурні форми і технічні сили дальних країв, далеких культур". [20, С.65]