Археографічний аспект в епістолярній спадщині академіка Д.I.Яворницького
1901 р. Б.Грiнченко повiдомляв Д.Яворницького про друкування «додатком до «Земского сборника» такої штуки: «Книга, глаголемая листовня», початку ХУШ в. – збiрка зразкiв до канцелярського й iншого листування» [62].Власником i публiкатором цiнної колекцiї епiстолярних джерел був український та росiйський лiтературознавець В.Данилов (1881-1970), який у 1905-1907 рр. викладав у Катеринославськiй класичнiй гiмназiї й спiвпрацював в мiсцевiй архiвнiй комiсiї (був її бiблiотекарем). В рiзних часописах України та Росiї публiкувалися розвiдки В.Данилова з лiтературознавства та фольклору, зокрема статтi про Т.Шевченка, О.Пушкiна, М.Гоголя, I.Тургенєва, М.Максимовича та iн. В.Данилов зiбрав колекцiю листiв видатних дiячiв науки та культури: Л.Боровиковського, I.Вагилевича, В.Жуковського, М.Максимовича, П.Лукашевича, П.Кулiша, М.Костомарова, Г.Залюбовського та iн. [63] Багато епiстолярних джерел В.Данилов опублiкував в перiодичних виданнях. В «Летописи Екатеринославской ученой архивной комиссии» вiн опублiкував три листи М.Маркевича та один лист Г.Залюбовського до М.Максимовича [64]. 1920 р. В.Данилов працював над статтею «М.Максимович i О.М.Бодянський в їх листуваннi» [65]. У 1930 р. учений надiслав М.Грушевському для друкування 40 листiв П.Кулiша до М.Максимовича [66]. В особовому фондi В.Данилова в Росiйськiй нацiональнiй бiблiотецi (м. Санкт-Петербург) зберiгаються оригiнальнi листи до М.Максимовича К.Аксакова, Т.Домбровського, П.Лукашевича, лист П.Кулiша до Ф.Лебединцева та iн. [67]
Про видання листiв Т.Шевченка йдеться в кореспонденцiї О.Кониського (1836-1900) – українського письменника, поета, шевченкознавця, культурного i громадського дiяча, який у 1898 р. готував до друку листи Т.Шевченка (у VI томi «Кобзаря»). З приводу цього О.Кониський писав Д.Яворницькому: «[…] Назбиралося бiльш 170 листiв поета i перечитуючи їх, я знов живцем бачу в них, наче в зеркалi, велику душу мученого i замученого великого чоловiка i українця. Листи його се автобiографiя його душi» [68]. Наступного 1899 р. О.Кониський повiдомляв Д.Яворницькому про намiр написати «невеличку статтю про особу Шевченка в його листах» [69]. Всього О.Кониський зiбрав 174 листи Т.Шевченка [70], якi дослiдувач пiдготував до друку окремою книгою. Проте ця книга не побачила свiту, а її рукопис був загублений [71]. Резюмуючи, вiдзначимо, що епiстолярiя Д.Яворницького мiстить значну iнформацiю, котра висвiтлює археографiчну дiяльнiсть (рiзнi її аспекти) як самого Д.Яворницького, так й iнших вчених-археографiв, їх творчi стосунки, спiвпрацю в напрямках розшуку, опрацювання, зберiгання i публiкацiї пам`яток писемностi. В цьому джерельному комплексi зосереджено iнформацiю стосовно методiв евристичної дiяльностi українських вчених-археографiв й непрофесiйних археографiв-аматорiв, якi також зробили певний внесок у справу розшуку й збереження писемних джерел – складової культурної спадщини українського народу. В даному архiвному комплексi знайшли вiдображення аспекти едицiйної культури української археографiї кiнця ХIХ-початку ХХ ст., а також питання журнальної археографiї, археографiї епiстолярних пам`яток. Епiстолярна спадщина Д.Яворницького насичена фактами про конкретнi писемнi джерела, обставини їх розшуку, вилучення з того чи iншого зiбрання (архiву, бiблiотеки, музею, приватної колекцiї), й навпаки надходження до тієї чи iншої збiрки, i роль в цьому процесi окремих дослiдникiв, архiвiстiв, бiблiотекарiв, краєзнавцiв, священикiв, службовцiв, селян, завдяки котрим були знайденi, збереженi й згодом опублiкованi чи iншим шляхом введенi до наукового обiгу пам`ятки писемностi. На жаль не усi джерела, про якi йдеться в епiстолярiї Д.Яворницького, збереглися й побачили свiт у публiкацiх. Проте iнформацiя такого змiсту сприяє «реконструкцiї» корпусу писемних джерел (архiвного фонду), що iснував того часу.
В епiстолярнiй спадщинi Д.Яворницького мiстяться данi про фондоутворювачiв тих чи iнших архiвних фондiв, про iсторiю формування колекцiї пам`яток писемностi у Катеринославському iсторичному музеї. Вiдзначимо, що iнформацiйний потенцiал епiстолярiї Д.Яворницького стосовно висвiтлення археографiчного аспекту ще не до кiнця вичерпаний.
Таким чином, епiстолярiя Д.Яворницького є репрезентативним джерелом з iсторiї архiвної евристики i публiкацiї писемних джерел (в тому числi й нереалiзованих видавничих планiв, що значно поширює нашi уявлення стосовно едицiйного потенцiалу української археографiї того часу) й взагалi рiвня археографiчної культури в Українi кiнця ХIХ – початку ХХ ст.
Літратура
1.Шепелев Л.Е. Регесты и проблемы научного использования исторических документов ХIХ-начала ХХ в. // ВИД.–Л.,1981.- Вып.ХП.-С.140, 146.
2.Див.: Ковальский Н.П., Абросимова С.В. Археографическая деятельность академика Д.И.Яворницкого // Актуальные вопросы теории, методики и истории публикации исторических документов.-М., 1991.-С. 73-84.
3.Шубравська М.М. Д.I.Яворницький: Життя, фольклористично-етнографiчна дiяльнiсть.- К., 1972; Абросимова С.В. Дмитро Яворницький.- Запорiжжя, 1997.
4.Шаповал I.М. В пошуках скарбiв.- Днiпропетровськ, 1990.
5.ВР ДIМ.- Ф. 10.- Арх-11710, 12167 та iн.