Археографічний аспект в епістолярній спадщині академіка Д.I.Яворницького
Iнформацiя архiвно-евристичного характеру мiститься в листi українського фольклориста, критика, письменника, брата Панаса Мирного Iвана Рудченка (1845-1905), який у серединi 1890-х рр. завiдував Варшавською казенною палатою, де зберiгався архiв старовинних справ колишнього фiнансового управлiння царства Польського, що мiстив документи соцiально-економiчного характеру, починаючи з ХV ст., в тому числi й опис Волинi та Подолiї 1653-1656 рр. [48]
Документальний матерiал Д.Яворницький розшукував не тiльки в архiвах та приватних колекцiях, але й в книгарнях. Так 1905 р. учений придбав у книгарнi Ф.Романовича (Ростов-на Дону) оригiнальнi документи стосовно життя та творчостi Т.Шевченка [49].Активну евристичну роботу щодо пам`яток писемностi провадив на прикiнцi 1920-х рр. томаковський учитель i етнограф М.Сергiїв, який також збирав лексичний матерiал до «Словника» Д.Яворницького, обстежував церковнi бiблiотеки, знайшов значну кiлькiсть стародрукiв, прибутково-розрахункову книгу томакiвської церкви 1793 р., церковнi лiтописи, ревiзькi сказки, шлюбнi контракти тощо. Про цi знахiдки М.Сергiїв постiйно iнформував Д.Яворницького й сприяв передачi цих пам`яток до музейної збiрки [50].
Фахiвцi й аматори зверталися до Д.Яворницького з проханням порадити «де шукати матерiалiв», подати «ключ» до «того скарбу, що одкривається розумiнням зв`язку минулого з сучасним» [51].
В епiстолярнiй спадщинi Д.Яворницького висвiтлюється i питання щодо публiкацiї писемних джерел, зокрема на сторiнках першого українського iсторичного часопису «Киевская старина», якому 1884 р. Д.Яворницький пропонував публiкацiю документiв, виявлених ним у фондi Чернiгiвської колегiї, що зберiгався при Харкiвському унiверситетi [52]. На початку березня 1885 р. Д.Яворницький пропонував редакторовi «Киевской старины» Ф.Лебединцеву (1828-1888) публiкацiю «Архiвних матерiалiв для iсторiї Запорожжя», якi вiн розшукав в московських архiвах. У першiй подачi Дмитро Iванович передбачав опублiкувати реєстри справ, у другiй - вже безпосередньо документи [53]. Зi свого боку, Ф.Лебединцев радив Д.Яворницькому, як краще репрезентувати читачевi архiвний матерiал, щоб зацiкавити читача. Ф.Лебединцев рекомендував: «[…] разбейте этот материал на части – по эпохам, по гетманам, или еще как-нибудь, предпосылайте каждой части специальный краткий обзор, в связи с очертанием известных событий еще более кратким, придайте, наконец, изложению вид путешествия по архиву, как дали «Запорожью» вид «Поездки», пересыпте кой-где, как бы сахаром или перцем, какими-нибудь замечаниями о том, чего в нашей истории не доставало из того, что там есть, указаньями на какие-нибудь крупные архивы или курьезы в найденном Вами материале, и скучно не будет. Словом, пусть это будет описание […], а не список или каталог» [54].
Серед наративних джерел, що їх Д.Яворницький пропонував Ф.Лебединцеву для друку в «Киевской старине», в епiстолярiї ученого вiдзначенi й «Записки патера Комулео» - хорватського священика Комуловича (Комулео), який у 1593 р. очолив посольство папи римського Климента ХУ до запорозьких козакiв. Д.Яворницький мав видання iталiйською мовою цього джерела й росiйський переклад [55]. Вiдзначимо, що цiєю знахiдкою Д.Яворницького цiкавився й французький iсторик-єзуїт П.Пiрлинг (1840-1922) [56]. Проте Д.Яворницький вiдмовився того часу вiд публiкацiї «Записок» Комулео тому, що, на його думку, вони мiстили «мало интересного для характеристики быта зап[орожских] козаков…» [57].
Д.Яворницький i Ф.Лебединцев обговорювали в листах й перевидання (републiкацiю) «Описания Украйны» Г.Л.Боплана, а саме нового перекладу цiєї пам`ятки, що був здiйснений «гуртком» В.Тарновського (вiдомого українського колекцiонера i мецената), до якого належав й Д.Яворницький. В листi вiд 4.01.1886 р. до Д.Яворницького Ф.Лебединцев висловив свiй погляд щодо перевидання iноземних наративних джерел. Останнiй вважав, що «главное здесь и не в полноте, или неточности перевода, а именно в примечаниях или комментариях, которые по теперешнему состоянию историографии нашей могут быть много отличные и совершенные». Далi Ф.Лебединцев наводить вимоги В.Антоновича щодо археографiчного опрацювання даної пам`ятки. «Антонович говорит, - писав Ф.Лебединцев, - и в этом я совершенно согласен с ним, что при новом издании Боплана, следует сделать новую проверку и сопоставление с другими источниками данных исторических, географических, топографических, хронологических и естественноисторических, и в таком случае главный интерес будет уже не столько в переводе «Описания», сделавшегося давно библиографическою редкостью, сколько в научных комментариях к нему» [58]. Як повiдомляв Ф.Лебединцев, коментування тексту брав на себе В.Антонович. Проте ця публiкацiя не була здiйснена, хоча, як зазначив Д.Яворницький, новий переклад був бiльш повний i точний, нiж переклад Устрялова [59]. Про видання цього твору йшлося також в листах В.Горленка та Я.Новицького [60].
Питання публiкацiї iсторичних джерел в перiодичних виданнях торкалися в листах до Д.Яворницького В.Апухтiн та В.Левицький. Останнiй – видавець часопису «Зоря» – у 1892 р., закликаючи Д.Яворницького до спiвпрацi, писав: «…прошу ласкаво подавати описи архiвiв та музеїв, де зберiгаються пам`ятки нашої давнини i предмети з теперiшнього нашого побуту» [61].
В листуваннi Д.Яворницького набули висвiтлення й питання епiстолярної археографiї. Про це йдеться в листах О.Кониського, Б.Грiнченка, В.Данилова, А.Корсуна, I.Грабаря.