Археографічний аспект в епістолярній спадщині академіка Д.I.Яворницького

Питання – хто, де, коли розшукав ту чи iншу пам`ятку писемностi, а також – хто, де, з якою метою й за якими правилами опублiкував iсторичне джерело – є не менш важливи й цiкавими, нiж безпосереднє дослiдження самої джерельної публiкації. Вченi пiдкреслюють, що успiхи розвитку iсторичної науки завжди пов`язувалися з виданням iсторичних джерел, й що останнє зумовлюється об`єктивними обставинами розвитку iсторичної науки i працi самих iсторикiв [1].

Дослiдження iсторiографiчних аспектiв археографiї cприяє висвiтленню вже накопиченого попереднiми археографами у галузi виявлення, опрацювання i публiкацiї (теорiї й практики) рiзних видiв iсторичних джерел. Що до структури джерельної бази у дослiдженнi зазначеного питання заслуговує на увагу епiстолярна спадщина вчених-археографiв минулого. В даному повiдомленнi спробуємо висвiтлити питання архiної евристики i публiкацiї пам`яток писемностi, що здобули висвiтлення в епiстолярнiй спадщинi академiка Дмитра Iвановича Яворницького (1855-1940 рр.). З одного боку, звернення до цього епiстолярного комплексу сприятиме виявленню нової конкретної iнформацiї з iсторiї розвитку української археографiї кiнця ХIХ-початку ХХ ст., з iншого боку – визначенню ступені iнформацiйного потенцiалу саме цього архiвного комплексу й саме цього (епiстолярного) виду пам`яток писемностi як джерела у дослiдженнi зазначеного питання. Таким чином, у дослiдницьку орбиту залучаються iсторiографiчнi та джерелознавчi аспекти археографiї.

Звернення до епiстолярної спадщини Д.Яворницького з метою виявлення iсторiографiчних аспектiв української археографiї кiнця ХIХ-початку ХХ ст. вважаємо коректним. Д.Яворницький був одним з провiдних українських археографiв зазначеного перiоду [2]. Ним був виявлений, опрацьований, введений до наукового обiгу (в монографiях, статтях, безпосереднiй публiкацiї) значний масив документiв, передусiм з iсторiї запорозького козацтва [3].

У дiяльностi Д.Яворницького поєднувалися основнi напрямки археографiчної практики: виявлення, камеральне опрацювання (укладання каталогiв, звiтiв, оглядiв тощо) i безпосередня публiкацiя джерел. Дмитро Iванович був широко вiдомий як неперевершений шукач запорозької старовини, в тому числi й пам`яток писемності [4]. Ученому вдалося зiбрати у Катеринославському (з 1926 р. Днiпропетровському) iсторичному музеї, який вiн очолював понад 30 рокiв (1902–1933 рр.), величезну унiкальну колекцiю пам`яток української iсторiї. Останнiм часом в епiстолярнiй спадщинi Д.Яворницького виявленi новi данi щодо археографiчної дiяльностi вченого, а саме його участь в роботi Археографiчної комiсiї Московського археологiчного товариства [5]. Найбiльш плiдний етап спiвпрацi ученого в цiй комiсiї припадає на 1897 р., коли Д.Яворницький переїхав на постiйне проживання до Москви й почав викладати в Московському унiверситетi. У груднi 1897 р. вiн, як член Археографiчної комiсiї брав участь в оглядi документiв Московського губернiального архiву давнiх справ [6]. Того ж року Дмитро Iванович здiйснив подорож на Соловки з метою розшуку джерел про ув`язнення в Соловецькому монастирi останнього кошового Вiйська Запорозького Петра Калнишевського. На одному iз засiдань Археографiчної комiсiї Московського археологiчного товариства Д.Яворницький виступив з доповiддю «В пошуках за архiвними документами» [7].

Внаслiдок багаторiчної евристичної дiяльностi учений зiбрав значну за обсягом, видовим, хронологiчним, географiчним i тематичним дiапазонами власну збiрку писемних пам`яток, репрезентативна частина якої сьогоднi зберiгається, окрiм Днiпропетровського iсторичного музею, в Росiйському державному архiвi лiтератури та мистецтва [8]. В останньому, в колекцї Д.Яворницького зберiгаються оригiнальнi документи кiнця ХVП – 30-х рр. ХХ ст., зокрема листи I.Мазепи, Г.Орлова, П.Панiна, М.Репнiна, Миколи I, М.Костомарова, Г.Надхiна, П.Столипiна, В.Липенського, Ф.Мовчановського, I.Нечуя-Левицького та iн.

До найбiльших археографiчних надбань Д.Яворницького належать тематичнi збiрники документальних публiкацiй, передусiм «Сборник материалов для истории запорожских козаков» (СПб., 1888), «Источники для истории запорожских козаков» (2 тт., Владимир, 1903), «До iсторiї Степової України» (Дніпропетровськ,1929). Окрiм документальних матерiалiв, дослiдувач здiйснив публiкацiю й наративних джерел [9]. Багато й наполегливо працював Д.Яворницький в архiвах. Так один з московських архiвстiв I.Беляєв писав йому: «Вы такой же труженик, как и наш брат архивист» [10]. В одному з листiв до Ф.Лебединцева Д.Яворницький пише, що на початку 1885 року вiн розшукав в московських архiвах близько 500 запорозьких справ [11]. Того ж 1885 р. в приватному зiбраннi одного петербурзького аристократа Д.Яворницький знайшов декiлька невiдомих творiв нiмецькою, французькою та iталiйською мовами про запорозьких козакiв, й тодi ж зробив переклад з нiмецького твору фон Гендловiна, який тривалий час перебував на Запорожжi [12].Пошукова й едицiйна дiяльнiсть Д.Яворницького припала на перiод значної активiзацiї археографiчної науки в Українi, про що яскраво свiдчить зокрема дiяльнiсть Київської археографiчної комiсiї [13], з провiдними дiячами якої Д.Яворницький пiдтримував творчi стосунки. Що до об`єкту нашого дослiдження – епiстолярної спадщини Д.Яворницького – зазначимо, що переважна бiльшiсть її зберiгається в Днiпропетровському iсторичному музеї й вже набула певною мiрою археографiчного опрацювання [14]: (укладено каталог цiєї колекцiї, здiйсненi фрагментарнi публiкацiї - листи окремих кореспондентiв), розроблена й поступово реалiзується програма комплексного видання епiстолярiї вченого [15].