Внесок О.М.Лазаревського у діяльність історичного товариства Нестора-літописця
У цілому, на наш погляд, значення опублікованих О.М.Лазаревським актових джерел з історії світського та монастирського землеволодіння в Лівобережній Україні XVII–початку XVIII ст. полягає в тому, що вони дають можливість з`ясувати окремі правові аспекти, на яких вони базувалися, а також охарактеризувати окремі аспекти, на яких базувався суспільно-економічний устрій українських земель в цей час. Слід зазначити, що ці джерела становили лише незначну частину актових документів, які були в особистому архівному зібранні О.Лазаревського, і тим більше, які були взагалі йому відомі.Цікаві відомості з історії міст України можна знайти ще в одній археографічній публікації О.Лазаревського "Цеховые акты Левобережной Малороссии (1622–1645 гг.)" [44]. Ця публікація не має археографічної легенди або передмови. В примітці до неї лише вказано на походження цехів та їх роль в історії України, а також зазначено, що головною метою цього видання є підготовка матеріалу для майбутніх дослідників цього своєрідного феномену в економічному житті українських земель. Збірку опублікованих джерел склали два акти за 1622 та 1642 рр. на шевський цех у м.Баришівці, акти на кравецький, шевський, кушнірський та ковальський цехи в Прилуках і Лубнах, видані Я.Вишневецьким у 1633 р., його ж грамота на різницький цех у Прилуках (1636 р.), а також артикули (своєрідні статути) кушнірського, кравецького, шевського, ковальського, різницького та колодницького цехів за 1637 р. та два акти на шевський цех у Гадячі (1642 і 1645 рр.). Всі документи надруковані без скорочень, мовою оригіналу, вказано дати їх написання, підписи під документами і місця печаток. Щодо кожного документу також подано відомості про місце знаходження їх оригіналів, причому перші два з них були вилучені О.Лазаревським із Сулимівського фамільного архіву, а всі інші – з "Генерального (Румянцевського) опису Малоросії 1765–1769 рр." Незважаючи на незначний обсяг, ця археографічна публікація має важливе значення для дослідження історії цехового ремесла в містах Лівобережної України в першій половині XVII ст.
Джерела з історії розвитку торгівлі на українських землях були опубліковані ще в одній документальній збірці, підготованій до друку О.Лазаревським [18]. Це ділові листи, в яких ідеться про організацію торгівлі пенькою, яку вів багатий стародубський міщанин Дем`ян Григорович Скорупа через порти міст Архангельська та Риги. Всі три листи, як зазначено в археографічній легенді, друкувалися з оригіналів, вилучених із сімейного архіву Скоруп. Вони датовані початком XVIII ст. і є переконливим свідченням досить широкого розмаху торгівельних зв`язків, які підтримували власники мануфактурних підприємств України в цей час.
Життя та побут заможних верств українського суспільства у XVIIIст. можна досліджувати на основі матеріалів, які увійшли до ще однієї археографічної публікації, вміщеної О.Лазаревським у "Чтениях". "Материалы для истории общественного и частного быта в Малороссии XVIII века" склали документи слідств та судових процесів щодо розподілу земельних маєтностей між нащадками українських козацько-старшинських родів (Томарів, Лукашевичів, Кулябок та Марковичів) [34].
Не менш важливим виданням, здійсненим О.Лазаревським на сторінках "Чтений", є "Малороссийские переписные книги 1666 года" [33]. Така традиційна назва закріпилася за матеріалами загального подвірного перепису селян і міщан в містах, містечках, селах та хуторах лівобережних полків України. О.Лазаревський вважав дуже потрібним і нагально необхідним видання цього джерела. До згаданої публікації увійшли переписи Прилуцького (повністю), Миргородського, Полтавського полків (в уривках) та тієї частини Лубенського полку, яка у свій час не була опублікована М.Костомаровим у додатку до його монографії "Руїна". Після тексту джерела О.Лазаревський вмістив післямову та "Указатель описанных поселений", в якому в алфавітному порядку перелічив населені пункти та вказав сторінки, на яких про них ішла мова. В післямові вчений зупинився на принципах публікації документу: "Для могущих быть поправок в нашем расположении переписанного оригинала, мы сохраняем имеющуюся в нем помету по местам. Перепечатываем мы здесь полученную часть переписи полностью, то есть с перечислением всех помещенных в ней домохозяев" [33,с.138]. Тут же розкрито причини проведення перепису, проаналізовано попередні публікації уривків з нього, вказано місце знаходження оригіналу документу, зроблено загальний висновок щодо наукової вартості джерела. Слід зазначити, що опубліковані О.Лазаревським частини переписних книг 1666 р. відрізняються високим ступенем вірогідності, але не можуть вважатися повними, оскільки не містять відомостей про містечка з податковим імунітетом (Білики, Нові Санжари, Кобеляки та ін.), не подають відомостей про значну частину населення України (а саме старшину, козаків, монастирських і церковних підданих), яка не переписувалася, відсутні в ньому відомості про полкові міста Полтаву та Миргород. Незважаючи на це "Малороссийские переписные книги 1666 г." є безумовно важливим джерелом з історії Гетьманщини, на основі якого можна досліджувати процес внутрішньої колонізації, кількість і розміщення населення, його заняття, соціальну структуру, ступінь відокремлення ремесла від землеробства тощо. Цінне це джерело також для вивчення розвитку міських поселень як торгівельно-ремісницьких центрів.Ще однією важливою археографічною публікацією, здійсненою О.Лазаревським в "Чтениях", є "Отрывки из дневника гетманской канцелярии за 1722–1723 гг." [36]. У передмові він зупинився на винятковому значенні таких джерел, описав оригінал діаріушу, зазначив, що він вівся двома писарями (Пилипом Борзаківським і Павлом Ладинським), про що свідчать примітки в його тексті. Оригіналом джерела О.Лазаревський вже користовувався при написанні монографії про П.Полуботка, а в цій публікації вмістив лише уривки з щоденника, які містили, на його думку, найцікавішу інформацію, оскільки все джерело було надто об`ємним для того, щоб видавати його в "Чтениях". Сам текст джерела надруковано мовою оригіналу з авторськими примітками та вказівками про зроблені скорочення. Тут можна знайти інформацію про соціально-економічне становище на Лівобережжі в 20-х рр. XVIII ст., наприклад, про два зворотні процеси в суспільному житті – покозачення частини селянства та закріпачення старшиною рядового козацтва і перетворення їх у підданих [36,с.93]; про виступи простих козаків та селян проти старшини, яка намагалася їх закріпачити і т.п. Крім того, в "Отрывках из дневника" є цікаві подробиці про порядок збору податків з тяглого населення, про проведення ревізії в полках для розмежування козаків і селян. У щоденнику зустрічаються свідчення про виконання цеховими ремісниками замовлень гетьманської канцелярії, відомості про розвиток російсько-української торгівлі, про заходи по укріпленню прикордонних районів, про зміни в побуті українців у зв`язку з реформами Петра І тощо. В цілому ця публікація О.Лазаревського є важливим джерелом для дослідження історії Лівобережної України першої четверті XVIII ст. Щоденнику притаманні основні риси приватних мемуарних творів з їх певною специфікою. З іншого ж боку його можна вважати офіційним документом гетьманської канцелярії, а отже документальним джерелом. Все це значно підвищує ступінь його вірогідності, а зрештою й наукову вартість джерела. На сторінках "Чтений" О.М.Лазаревський друкував і джерела особистого походження. Це історична записка одного із відомих представників українського суспільства XVIII ст. Г.А.Полетики під назвою "О начале возобновлении и распространении учения и учиилищ в России и о нынешнем оных состоянии", написана у формі листа до приятеля [19] та чотири листи автора славнозвісного "Топографического описания Черниговского наместничества" Афанасія Шафонського до свого знайомого, представника українського дворянства Якима Сулими з напутніми порадами його синам, яких той збирався відправити на навчання до Франції [31]. Обидві публікації супроводжуються досить змістовними та професійно оформленими археографічними легендами та авторськими коментарями, є переконливими свідченнями високого рівня кваліфікації О.Лазаревського як вченого-археографа.