Внесок О.М.Лазаревського у діяльність історичного товариства Нестора-літописця
Більше того, у 90-х рр. О.М.Лазаревський став одним із найбільш активних діячів ІТНЛ. Це збіглося у часі з нелегким і суперечливим періодом в історії товариства, адже в 1893 р. воно потрапило в своєрідну кризу, пов`язану з існуванням різних штучних перешкод у його діяльності (відсутність фінансування, негласна заборона на окремі види діяльності з боку царської адміністрації тощо). В рядах товариства мало не стався розкол між найстаршими членами та недавнім молодим його поповненням, яке вимагало більш активної дієвої роботи і реорганізації товариства, прийняття нового статуту, розширення напрямів його діяльності. Ці члени товариства згуртувалися навколо ще молодого, але вже досить відомого професора Київського університету Св. Володимира І.В.Лучицького. Саме цю групу підтримував і О.М.Лазаревський. Одним із поточних питань, яке вирішувалося ІТНЛ, було обрання нового голови. Після досить гострих дискусій між старшими та молодшими членами, які безпосередньо торкалися організаційних засад діяльності товариства, 10 жовтня 1893 р. головою товариства було обрано професора В.С.Іконникова. Його кандидатуру підтримала більшість членів ІТНЛ. Але в березні 1894 р. молода "опозиція" домоглася обрання до складу Ради товариства декількох своїх прихильників. У цілому до Ради ІТНЛ були обрані М.Ф.Владимирський-Буданов, Т.Д.Флоринський, М.П.Дашкевич, В.З.Завітневич, І.В.Лучицький, О.М.Лазаревський, князь Є.М.Трубецькой та В.П.Науменко. Причому четверо останніх якраз і належали до "опозиції", а отже склад Ради певною мірою був "компромісним". О.М.Лазаревський на цьому ж засіданні ІТНЛ був обраний заступником голови товариства [5, с.97–98].
Однак вже у вересні 1895 р. В.С.Іконников відмовився виконувати обов`язки голови товариства і назріла потреба обрання нової людини на цю посаду. Цілком логічним кроком було б перекладення цих обов`язків на його заступника, але з невідомих нам причин О.М.Лазаревський категорично відмовлявся обійняти цю посаду хоча б до закінчення терміну, на який головою було обрано В.С.Іконникова. Як згадував М.П.Василенко, "багато пішло зусиль схилити його висунути свою кандидатуру в голови товариства" [5,c.98]. Врешті-решт О.М.Лазаревський все ж погодився виконувати обов`язки голови ІТНЛ. Щоправда ці обов`язки він виконував лише трохи більше року з 18 вересня 1895 до 5 жовтня 1896 р., а після цього до кінця свого життя був заступником голови товариства.Незважаючи на такий незначний термін головування, О.М.Лазаревський встиг досить багато зробити для цієї наукової інституції, на що особливу увагу було звернено в уже згаданій вище доповіді М.П.Дашкевича, присвяченій 25-річчю діяльності ІТНЛ: "А.М.Лазаревский в непродолжительное время своего председательствования значительно умножил книжные и материальные средства Общества… и впервые озаботился применением к делу параграфа нового устава, которым разрешалось Обществу устройство публичных чтений…" [6,с.86] На думку О.М.Лазаревського, головною темою таких відкритих лекцій повинна була стати історія Києва в різні епохи у безпосередньому зв`язку з історією краю. З ініціативи О.М.Лазаревського такі лекції й насправді розпочали читати В.Б.Антонович та П.Я.Армашевський, професор геології Київського університету (до речі, племінник Лазаревського, син його сестри Марії). Причому ці лекції були досить змістовними і викликали нечуваний резонанс серед громадськості міста, на них приходило багато слухачів. Однак, як зазначав М.П.Василенко, В.Б.Антонович з незрозумілих причин "довел свои лекции только до удельно-вечевого периода и продолжать их дальше наотрез отказался. Отказ этот сильно огорчил А.М.Л. и в значительной степени нарушил его первоначальные планы… Планы эти [тобто продовження лекцій з історії Києва до XVIII ст. – В.В.] не могли осуществиться уже потому, что после выборов 1896 г. А.М.Л. лишился активной роли председателя. Лекциям после этого был придан иной, более широкий характер. Во главе комиссии, взявшей на себя их организацию, стал профессор И.В.Лучицкий" [5,с.98–99]. За редакцією О.М.Лазаревського було видано дві книги "Чтений", в яких було вміщено багато цікавих та змістовних наукових праць. На потреби ІТНЛ в роки свого головування він зумів залучити кошти, отримані від відомого українського підприємця та мецената Терещенка (у сумі 1000 карбованців), які були використані на оплату праці лекторів, для поповненя бібліотеки товариства та на деякі інші потреби. Бібліотека товариства за рік його головування значно поповнилася новими надходженнями, а сам історик передав до неї деякі рукописи із своєї колекції, багато книг, у тому числі 169 примірників опублікованого ним "Сулимовского архива". 5 жовтня 1896 р., коли на засіданні ІТНЛ відбулися нові вибори керівництва товариства, більшість його членів схилилися до того, що головою обов`язково повинен бути професор Киіївського університету, що означало б подальше зміцнення наукових зв`язків цих двох установ. Зрозуміло, що кандидатура О.М.Лазаревського не відповідала цій вимозі, та й щирих прихильників серед членів ІТНЛ у нього було не так вже й багато. Тому не випадково було обрано нового голову товариства. Ним став визначний український історик, професор В.Б.Антонович, а О.М.Лазаревський знову обійняв посаду заступника (товариша) голови. Тому, на наш погляд, це переобрання зовсім не означало, що О.М.Лазаревський під час свого головування не впорався зі своїми обов`язками. Навпаки обрання його заступником голови свідчило, що таким чином ІТНЛ визнало його роль як організатора основних заходів, які проводило товариство. Зрештою в подальшому, виконуючи обов`язки заступника голови ІТНЛ, О.М.Лазаревський безпосередньо відповідав за формування порядку денного засідань товариства, внесення до нього доповідей, брав діяльну участь у виданні книг "Чтений", контролював роботу бібліотеки товариства тощо. У 90-х рр. ХІХ ст. практично в кожній книзі "Чтений" публікувалися праці О.М.Лазаревського. Вони вміщувалися в різних структурних підрозділах періодичного видання, що свідчило про багатогранність і різноманітність напрямів наукової діяльності історика в цей час. За нашими підрахунками всього за період з 1890 по 1902 рр. в "Чтениях" було опубліковано 22 праці О.М.Лазаревського, з них 6 доповідей на засіданнях товариства (відділ І "Сообщения"), 3 наукових дослідження (відділ ІІ "Исследования"), 9 археографічних публікацій джерел за його редакцією (відділ ІІІ "Материалы"), 1 рецензія (відділ IV "Библиография" та ще 3 повідомлення, опубліковані в V відділі "Чтений". Доповіді, зачитані О.М.Лазаревським на засіданнях ІТНЛ торкалися різних галузей історії України: персоналістики, генеалогії, архівістики тощо. Наприклад, доповідь "Граф П.А.Румянцев-Задунайский" історик присвятив 100-річчю з дня смерті останнього [17,с.4–6]. Тут він стисло подав біографію майбутнього російського полководця, підкреслив роль Т.М.Сенютовича в його вихованні, простежив основні щаблі його військової кар`єри і особливо докладно зупинився на часі, коли Румянцев за спеціальним указом Катерини ІІ в 1764 р. очолив Другу Малоросійську колегію та керував проведенням загального перепису на українських землях в 1765–1769 рр., відомого під назвою "Генерального перепису Малоросії". О.М.Лазаревський особливо підкреслив, що "как администратор, Румянцев умел выбирать деятельных и способных сотрудников, каковы, например, Безбородько, Завадовский, Ясиновский, Чепа и др.", у своєму керівництві намагався не допускати жорстких мір, підготував Україну до введення загальноімперського адміністративного поділу, "наиболее влиятельных лиц привлекал на сторону России пожалованием чинов, дворянства и проч.", а також активно сприяв розвитку освіти на підпорядкованих йому територіях [17,с.5–6]. Історик вказав також і на супреречливість відомостей про особисті риси характеру П.Румянцева, зафіксовані в історичних джерелах. Слід зазначити, що особа Румянцева-Задунайського приваблювала О.Лазаревського довгий час. Йому він присвятив декілька своїх праць, у яких чітко простежується поступова зміна загальної оцінки істориком діяльності цього політичного діяча від цілковитого захоплення його діями до обережної критики окремих його кроків.В іншій своїй доповіді О.М.Лазаревський навів відомості з генеалогії М.В.Гоголя [27,с.3–12], зазначивши, що попередні родові розписи містили багато неточностей і помилок. Засновником роду він вказав Могилівського полковника Євстафія Гоголя, який за свою службу від польського короля в 1674 р. отримав маєтності. О.Лазаревський вважав малоймовірними вказівки в працях окремих дослідників родоводу Гоголів на те, що вони прийняли католицтво, на основі аналізу джерел довів справедливість надання їм дворянського титулу та достовірність актів, які знаходилися в їх сімейному архіві. Далі він подав виправлену та уточнену родовідну Гоголів-Яновських, особливо докладно зупинившись на аналізі джерел, що стосувалися його діда Афанасія та батька Василя Гоголів. Підсумовуючи, О.М.Лазаревський зазначив, що "брак Афанасия Гоголя с дочерью Лизогуба был фактом необычным (тот был еще незаметным канцеляристом)… Быть может, эта женитьба и дала возможность Афанасию Гоголю подняться выше прежней среды: получив в 1782 г. чин полкового писаря, он через 6 лет был уже секунд-майором. Василий… вырастал уже в обстановке состоятельного "пана", а после смерти отца, имел уже полную панскую обстановку, с достаточным количеством земли и крестьянских "душ". В такой же обстановке родился и автор "Мертвых душ" [27,с.12]. Стислі біографічні відомості ще про одного дослідника давньої історії І.Р.Мартоса, який теж був вихідцем з України, О.М.Лазаревський навів у своєму виступі на засіданні ІТНЛ [23]. Подібне за структурою ще одне повідомлення про Я.Вишневецького та його маєтності на Лівобережній Україні на початку XVI ст., відомості про які він знайшов у архівних документах [26]. В інших двох повідомленнях істориком була подана інформація про клад, знайдений поблизу с. Пилява на Чернігівщині [24] та про збирання матеріалів з історії проведення селянської реформи 1861 р. в українських губерніях, які він узагальнив за дорученням ІТНЛ та оголосив на його засіданні [25].