Внесок О.М.Лазаревського у діяльність історичного товариства Нестора-літописця

Серед трьох праць О.М.Лазаревського, опублікованих у "Чтениях", є дві самостійні наукові статті [21;28] та одна монографія, яка за своєю струтурою та змістом подібна найвідомішому твору історика "Описанию старой Малороссии" [20]. В "Исторических очерках Полтавской Лубенщины XVII–XVIII cт." він подав історико-географічний нарис про територію полку, простежив його поділ на сотні в різний час, про лубенських полковників та ін. представників полкової і сотенної старшини, описав місто Лубни та інші містечка полку та навів відомості з джерел статистичного характеру про села, що входили до складу полку, узагальнивши їх за окремими сотнями. При цьому істориком було використано широке коло джерел, а окремі з них вперше введено до наукового обігу. В цій же праці О.М.Лазаревський вмістив карту Полтавської Лубенщини станом на першу половину XVIII ст. Характеризуючи полкову старшину, О.М.Лазаревський особливу увагу зупинив на тому, як вона визискувала рядових козаків та селян, як зловживала своїм посадовим становищем, наголосивши, що серед них практично не було вмілих керівників, окрім хіба що сина гетьмана Петра Апостола, який певний час був Лубенським полковником. У монографії зосереджено багато матеріалу, цінного для характеристики нижчих верств тодішнього українського суспільства, побуту українського народу, а також системи полкового управління, історії заселення краю та заснування окремих сіл та містечок. Багато уваги історик приділив опису селянського бунту у Кліщинцях, який займає в його праці більше 30 сторінок [20,c.158–191], адже цей виступ був практично єдиним в історії Гетьманщини. В цілому цінність цієї праці О.М.Лазаревського полягає, в першу чергу, в тому, що в ній зосереджено дуже цінний матеріал, вилучений переважно з таких джерел, які не збереглися до нашого часу, а також подано історико-краєзнавчі відомості, які за своєю майстерністю та довершеністю й зараз можуть розглядатися як еталонні.Не менш змістовні й інші дослідження О.Лазаревського, опубліковані в "Чтениях". В "Историческом очерке Батурина (1625–1760)" [21] подано цікаві відомості про заснування та найважливіші моменти в історії міста за часів Гетьманщини, які підкріплені ґрунтовними висновками, зробленими на підставі джерел, а у статті "Старинные польско-русские календари" [29] історик зарекомендув себе непоганим знавцем історичної хронології, подавши змістовний аналіз календарів, які використовувалися в Правобережній Україні потягом 1761–1829 рр. Переважна більшість праць О.М.Лазаревського, опублікованих в "Чтениях", є суто археографічними публікаціями. Причому окремі з них не втратили своєї наукової вартості й продовжують використовуватися сучасними дослідниками соціально-економічної історії Лівобережної України. З 9 джерельних публікацій, уміщених О.Лазаревським у "Чтениях", 5 є фактично тематичними добірками, які складають переважно приватно-правові та публічно-правові акти. На наш погляд, найважливішими серед них є два видання актів з історії світського та монастирського землеволодіння в Україні у XVII–XVIII ст. Перша праця була опублікована в 1890 р. в четвертій книзі "Чтений". Джерела, які її склали, були вилучені О.М.Лазаревським з "Генерального следствия о маетностях Черниговского полка". При підготовці цієї тематичної збірки до видання він використав рукопис слідства, знайдений у бібліотеці Колегії ім. П.Галагана. У передмові автор дав короткий огляд джерел, що публікувалися, розкрив принципи їх відбору, вказав та проаналізував найважливіші з них [1,с.85–86]. До збірки ввійшло 36 актів, заголовки до яких були складені самим археографом. Документи розміщені в хронологічному порядку (за виключенням сьомого і восьмого). Надруковані воні повністю, без змін і скорочень, мовою оригіналу, із збереженням особливостей правопису XVII–XVIII cт. Перші вісім актів написані польською, всі інші – російською мовою. Окремі документи пов`язані за змістом між собою. Із 36 актів 6 – це грамоти польських королів Владислава IV та Яна Казимира із підтвердженням прав шляхтичів на маєтності, 21 – універсали аналогічного змісту українських гетьманів Б.Хмельницького, І.Виговського, Ю.Хмельницького, І.Брюховецького та П.Дорошенка, листи чернігівського полковника міщанам Чернігова з дозволом будувати вітряні млини та ніжинського полковника селянам Максаківського монастиря на прислухання його ігумену, а також 4 купчі записи. Оригінальний зміст має грамота російських царів Івана та Петра Олексійовичів місту Чернігову "на права и на земли" від 26 березня 1690 р. Вирізняються особливим характером ще два документи. Це матеріали слідства і вироку щодо розподілу спірних земель між Максаківським монастирем і жителями містечка Мени та акт №31, з якого видно, що київський воєвода П.Шереметьєв вважав, що він мав право підтверджувати законність королівського привілею. В цілому публікація здійснена на високому науковому рівні, який відповідав вимогам до археографічних видань другої половини ХІХ ст. Документи, що увійшли до нього, становлять неабияку цінність для дослідників процесу розширення приватного землеволодіння і допомагають з`ясувати методи, з допомогою яких українська шляхта та козацька старшина в другій половині XVII ст. збільшувала свої маєтності.За своїм змістом та інформаційними можливостями подібна до попередньої інша археографічна публікація О.Лазаревського "Акты по истории монастырского землевладения в Малороссии (1636–1730 гг.)" [2]. У передмові вчений зупинився на історії накопичення монастирями своїх земельних маєтностей, підкресливши, що вони прохали буквально кожного наступного гетьмана видати їм черговий універсал з підтвердженням їх прав на маєтності, але в ці документи попередньо самовільно вписували нові землі. Окрім того, монастирі часто розширювали свої маєтності за рахунок скупівлі та "займанщини". Захоплюючи вільні землі, ченці нерідко викликали обурення й протидію з боку жителів містечок та сіл. Тут О.Лазаревський також коротко виклав зміст документів, які увійшли до збірки, наголосивши, що вони "представляют немало любопытных фактов из истории монастырского землевладения" [2,с.50]. В археографічній легенді вчений також зазначив, що всі документи передруковані ним з копій, які зберігаються в його особистому архіві. Джерела, які увійшли до публікації, були розбиті О.Лазаревським на п`ять окремих розділів (рубрик) і розміщені в кожному з них за хронологічним принципом. Заголовки до них складені автором публікації, ним також було подано пояснення та коментарі до всіх документів. Перший розділ склали 8 поземельних актів, які стосувалися Батуринського Крупецького монастиря за 1636–1668 рр. Серед низ 3 універсали Б.Хмельницького, за якими підтверджувалися права монастиря на маєтності та жалувалися нові землі, а також універсали аналогічного змісту гетьманів І.Виговського, Ю.Хмельницького та І.Брюховецького, підтверджувальна грамота Ю.Оссолінського та лист полковника Г.Гуляницького на право володіння млином. Цікаво, що практично в кожному наступному універсалі згадуються нові маєтності монастиря, які не зафіксовані в попередніх актах, що свідчить про методи, за допомогою яких набувалися ці землі. Другий розділ склали акти на земельні володіння Новомлинського жіночого монастиря за 1657–1688 рр. Всього таких документів 5: дарчий акт шляхтича К.Силича за 1657 р., грамота архієпископа Д.Балабана на охорону від посягань на монастирську власність, універсали гетьманів Д.Многогрішного, І.Самойловича та І.Мазепи. З цих документів щоправда не зовсім зрозуміло, коли і за яких обставин монастир привласнив окремі маєтності, права на володіння якими згодом підтверджувалися гетьманськими універсалами, однак, цілком очевидно, що їх присвоєння навряд чи було законним. У двох наступних розділах О.М.Лазаревський опублікував уривки слідства у справі про спірні землі між Батуринським та Новомлинським монастирями (1730 р.) та документи з приводу сутички між жителями містечка Сосниці із Спаським Новгород-Сіверським монастирем за земельні маєтності. Нарешті в останньому розділі публікації вміщено свідчення жителів с.Сорокошичів про належність навколишніх земельних маєтностей для врегулювання поземельних протирічь між Києво-Печерською Лаврою та Києво-Братським монастирем (1704 р.) Тут є цікаві подробиці про життя та побут українського народу на початку XVIIIст., подано факти з історії заселення українських земель та заснування окремих сіл і містечок.