Австрійська школа граничної корисності
Новим елементом, який австрійська школа внесла в теорію кори¬сності, як уже зазначалось, було те, що за основу цінності товару австрійці брали не просто корисність, а граничну корисність, що за¬довольняє мінімальну потребу людини. Як визначає Бем-Баверк, цінність речі вимірюється величиною граничної корисності, під ко¬трою розуміють мінімальну корисність, що її отримує від даного виду матеріального блага людина,
Дію цього закону Бем-Баверк ілюструє на прикладі одноосібного господарства, в якому господар зібрав п'ять мішків зерна. За вагою і якістю зерна всі мішки рівноцінні. Але суб'єктивна цінність одного мішка зерна (згідно з теорією Бем-Баверка) визначатиметься за принципом спадної корисності. Оскільки перший мішок зерна при¬значено для харчування самого господаря, тобто він задовольнятиме найзначнішу життєву потребу індивіда, то цей мішок матиме мак¬симальну корисність. Корисність кожного наступного мішка буде зменшуватись. «Граничну корисність» матиме останній мішок, зер¬но з якого призначається для харчування хазяйського папуги. Цей мішок і визначає, на думку Бем-Баверка, цінність одиниці відповід¬ного матеріального блага.
Другий етап в утворенні цінності блага Бем-Баверк зв'язував із «об'єктивною» цінністю, яка, на його думку, формується на ринку в процесі стихійного виявлення попиту і пропозиції. Через вирівню¬вання суб'єктивних оцінок створюється якась нова «середня» цін¬ність, що її можна розглядати як об'єктивну. Отже, об'єктивна цін¬ність формується під впливом попиту і пропозиції, належне співвідношення яких забезпечується на ринку автоматично - через вільну конкуренцію.
Теорія розподілу австрійської школи відома під назвою «теорія приписування» (рос. мовою «теория вменения»). Вона спирається на теорію трьох факторів Ж. Сея, хоча фактори виробництва австрійці й назвали виробничими благами. Кожному виробничому благу - землі, праці і капіталу, - за словами Бем-Баверка, має бути «припи¬сана» (рос. «вменена») відповідна частина споживчих благ, що вироблені цими факторами. «Приписування» (рос. «вменение») тре¬ба здійснювати з урахуванням граничної корисності «виробни¬чих благ», визначених граничною корисністю вироблених з їхньою допомогою благ. Гранична корисність ткацького верстата, наприк¬лад, визначатиметься граничною корисністю витканої на ньому тка¬нини і т. ін.Щодо заробітної плати робітника, то вона мусить бути меншою ніж створювана цим робітником вартість. Бем-Баверк пояснював це тим, що робітник, отримуючи заробітну плату, може одразу придба¬ти собі «матеріальні блага», а підприємець мусить нагромаджувати капітал для виробництва «благ майбутнього», що потребує від нього «утримання». Відтак підприємець має одержати винагороду за те, що він утримується від витрачання капіталу на особисті потреби. Бем-Баверк, порівнюючи негайне споживання робітника і відкла¬дене споживання підприємця, заявляв, що благо, котрим людина користується сьогодні, нерівноцінне тому благу, яким вона корис¬туватиметься завтра, оскільки цінність теперішніх благ за інших однакових умов завжди більша ніж цінність таких самих благ у майбутньому.
За Бем-Баверком, праця - це «благо майбутнього», бо вона створює продукт тільки через певний час, а внаслідок цього робіт¬ник стає власником «майбутнього часу». Підприємець, наймаючи робітника, дає останньому «теперішнє благо» у вигляді заробітної плати. Отже, вони обмінюються цими благами. З часом праця ство¬рює якісь певні блага, і ці блага через більш низьку оцінку майбут¬ніх благ порівняно з теперішніми, за вартістю колись перевищува¬тимуть заробітну плату. Це перевищення і становитиме процент, а точніше, прибуток підприємця.
З цього випливав висновок, що процент (прибуток) виникає у ре¬зультаті впливу фактора часу на вартість благ. Процент у Бем-Баверка є результатом «очікування» підприємця, а його джере¬лом - різниця оцінок майбутніх і теперішніх господарських благ. Відтак процент розглядався як «вічна» і «природна» категорія.
Бем-Баверк запропонував теорію, згідно з якою капітал або засо¬би виробництва є результатом обхідних (непрямих) методів у виро¬бництві, які неминуче стають причиною того, що споживання пере¬носиться на майбутнє.
Прямі методи виробництва передбачають задоволення потреб прямо й одразу. Засоби виробництва не передбачають негайного за¬доволення потреб, а тому вони є товаром майбутнього. Відтак, пи¬сав Бем-Баверк, «товари, які можуть бути використані за асортимен¬том і кількістю негайно, як правило, цінніші, ніж ті, які будуть використані у майбутньому». Це припущення і лягло в основу його теорії про дохід з капіталу.
Наприклад, він стверджував, що борошно є предметом, якого не можна негайно вжити для особистих потреб, бо воно є пред¬метом для майбутньої кулінарної обробки. А от хліб можна негайно використати як продукт харчування і внаслідок цього він має більшу цінність. На думку Бем-Баверка, суть проблеми по¬лягає в уже відомому нам розходженні оцінки теперішніх і май¬бутніх благ.