Австрійська школа граничної корисності

Менгер абстрагувався від того факту, що суб'єктивна оцінка того самого товару різними людьми є різною. Цінність, на його думку, - це міркування суб'єктів господарювання про значення для них тих благ, які є в їхньому розпорядженні, і тому поза їхньою свідомістю вона не існує. Він підкреслював, що людина є залежною від товару, необхідного їй для задоволення потреб, тому предмет, здатний за¬довольнити навіть мінімальну потребу, набирає вартості. Цей пред¬мет необхідний для задоволення саме цієї потреби і жодної іншої. Така вартість, будучи суб'єктивною, залежить не від сукупної, а від граничної або маржинальної корисності, яка вища або нижча за фа¬ктичну корисність, що її має людина від предмета.

Розвиваючи далі тезу про залежність цінності блага від його ви¬нятковості, Менгер робить висновок, що вона визначається розмі¬рами пропозиції. Зі збільшенням або зменшенням кількості благ змінюється ступінь задоволення потреби і відповідно цінність цих благ (принцип спадної корисності). Вартість товару визначає не найбільша чи середня корисність, а його найменша (гранична) ко¬рисність за даних обставин.

Згідно з класичною теорією ціна є сумою всіх витрат виробницт¬ва. Ця теорія встановлювала вартість (ціну товару) виходячи з ко¬лишніх витрат. Представники австрійської школи стверджували, що вартість товару є похідною від його майбутнього використання, а не від колишніх витрат, інакше кажучи, вартість товару народжується з використання його у споживанні, а не з того, скільки було витраче¬но колись на його виробництво.

У своїй теорії Менгер дотримувався поглядів, що колишні витра¬ти не впливають на вартість, він запевняв, що «вартість ураховує витрати», але не визначається ними. У його аналізі витрати визначаються передовсім граничним продуктом, а вартість останнього залежить від міри необхідності його для життєдіяльності людини.

Менгер наголошував на важливості елементу часу. За аналізу то¬варів та попиту на них обов'язково постає проблема, зв'язана з ви¬значенням часу використання товару - споживається він негайно чи призначений для використання в майбутньому. Неможливо ви¬значити заздалегідь загальну потребу в товарі та її інтенсивність, а також рівень його пропозиції. Більше того, кількість товарів, які можна використати в даний момент, може бути змінною величиною, тяжіти до нуля або товар може протягом строку використання втра¬чати якісь важливі властивості.

Повна система класифікації товарів за рангами грунтується на елементі часу. Для товарів другої черги встановлюється залежність від використання товарів першої черги, третя черга залежить від другої тощо. Виробничий процес у такому разі залежатиме від взає¬мозв'язку часу випереджання та відставання, починаючи з моменту підвищення початкового попиту.

Другий авторитетний представник австрійської школи Ф. Візер розвивав ідеї Менгера у працях «Походження й основні закони гос¬подарської цінності» (1884), «Природна цінність» (1889), «Закон влади» (1926), використовуючи принцип граничної корисності для оцінки вартості витрат виробництва.

Розробляючи теорію виробничих благ, австрійська школа роз¬глядає витрати як своєрідну корисність. Найактивніше розвивав цю ідею Ф.Візер. Він стверджував, що цінність продуктів визначається цінністю витрат виробництва, а цінність останніх - граничною ко¬рисністю граничного споживчого блага. Візер трактував витрати як корисність, що приносять у жертву. Існує навіть закон Візера, згідно з яким вартість витрат виробництва є похідною від вартості продук¬ту. Представники даної школи ототожнювали працю із засобами ви¬робництва, унаслідок чого праця розглядалася не як процес взаємо¬дії людини і природи, а як матеріальна річ.Візер виходив із суб'єктивного аналізу Менгера, але пішов знач¬но далі за нього. На думку Візера, політична економія є прикладною психологією, а її завдання полягає в тім, щоб пояснити всі економі¬чні явища, на підставі мотивів, якими керуються у власній діяльнос¬ті окремі люди. Замість терміна, використаного Менгером, - най¬менш важлива користь, він увів у науковий обіг термін «маржи-нальна корисність». Вартість товару він виводив із його корисності, указуючи, проте, що корисність товарів змінюється під впливом зміни обставин, є похідною від інтенсивності потреб і можливості товару ці потреби задовольняти.

Він використав принцип зменшення насиченості потреб для того, щоб показати, що наступні партії товару, доступного покупцеві, змінюють попит (ставлення покупця до товару): від задоволення до байдужості й навіть до роздратування. Звідси випливає, що за об¬меженої пропозиції попит триває до точки маржинальної кориснос¬ті. Візер писав: «Там, де діє закон про вартість, корисність залишає¬ться джерелом вартості». Більше того, маржинальна вартість стає мірою вартості.