Австрійська школа граничної корисності
Візер нищівно критикував теорію трудової вартості. Він вважав «абсурдною» теорію, яка стверджує, що праця людини визначає вартість продукту, і дотримувався думки, що працю, так само, як інші фактори, закладено у вартість товару. Візер розглядав витрати не як капіталовкладення, а як витрати для суспільства. Дотримую¬чись концепції трьох факторів, він стверджував, що починати треба з вивчення поєднання факторів (капіталу, праці та землі), а вже по¬тім визначати, яка саме частка вартості може належати кожному фактору. Крім того, Візер пропонував порівнювати цінність даного предмета споживання з цінністю іншого предмета, виготовленого з тих самих матеріалів, але в інших пропорціях. Цей метод назвали методом продуктивного внеску.
На противагу примату виробництва, який пропагує класична по¬літекономія, австрійська школа дотримувалася думки про примат споживання. Її представники стверджували, що вихідним пунктом політичної економії є суб'єкт, індивідуум, а оскільки в цього суб'єк¬та є певні потреби, то вони й відіграють вирішальну роль у еконо¬мічному процесі. Для аналізу, до речі, брали індивідуума, котрий не займається виробництвом. У цілому виробництво, на їхню думку, відіграє другорядну роль і тільки ускладнює господарську картину. Керуючись таким міркуванням, вони вважали, що на початку еко¬номічного аналізу питання виробництва можна не брати до уваги.
Ще однією важливою ознакою економіки, на думку австрійських учених, є обмеженість матеріальних благ. Вони доводили тезу, що якби блага, предмети споживання були в необмеженій кількості і з їхньою допомогою можна було б цілком задовольнити всі наші по¬треби, то зникла б необхідність в економічній діяльності. Обґрунто¬вуючи цю тезу, Візер, наприклад, зазначав, що перед Робінзоном та¬кож постали всі економічні проблеми, оскільки в нього був обмежений запас предметів споживання. Відтак робився висновок, що, правильно вирішивши проблеми робінзонівського (індивідуаль¬ного) господарства, можна розв'язати всі економічні проблеми су¬спільства.
З позиції рідкості Візер трактував і природу власності. Він писав, що приватна власність є вічною категорією, що випливає із самої суті економії, оскільки існує постійна суперечність між потребами людей і обмеженими запасами предметів для задоволення цих по¬треб. З цієї причини люди починають цінити предмет, прагнуть оволодіти ним. У такий спосіб він пояснює виникнення й суть приват¬ної власності, стверджуючи, що її породжують рідкість та обмежена кількість предметів споживання.
Найвідоміший представник австрійської школи Е. Бем-Баверк у працях «Основи теорії цінності господарських благ» (1886), «Ка¬пітал і прибуток» (1889), «Теорія Карла Маркса та її критики» (1896), а також у інших своїх дослідженнях дав ширший варіант нової теорії, доповнивши її, зокрема, суб'єктивістською концепцією процента.
Як уже зазначалося, австрійські економісти, аналізуючи власти¬вості маржинального блага, на перший план висували корисність речі, підкреслюючи водночас, що не всі «корисності» здатні обмі¬нюватися. Таку здатність мають тільки ті блага або корисності, якими суспільство володіє в обмеженій кількості і котрі завдяки цьому стають цінностями.Бем-Баверк сформулював цю ідею так: «Для створення цінності необхідно, щоб з корисністю поєдналася рідкість не абсолютна, а тільки відносна, тобто як порівняти з розмірами існуючої потреби в речах такого роду. Висловлюючись точніше, ми скажемо: цінності набирають матеріальні блага тоді, коли реальний запас матеріаль¬них благ цього роду настільки незначний, що для задоволення від¬повідних потреб їх або не вистачає зовсім, або їх так мало, що... пе¬вна сума потреб має залишитись незадоволеною. І навпаки, не мають цінності ті матеріальні блага, які є в нашому розпорядженні в такій кількості, що з їхньою допомогою можуть бути не тільки пов¬ністю задоволені відповідні потреби, а й залишається ще зверх того певний надлишок, який не знаходить собі застосування». У Бем-Баверка поняття цінності є вираженням зв'язку між суспільним явищем ціни та індивідуально-психологічним явищем одиничної оцінки.
Основою цінності у Бем-Баверка є корисність блага. Він розріз¬няв два види корисності: просту (абстрактну) і кваліфіковану (конк¬ретну). Абстрактна розглядалася ним як корисність взагалі, що при¬таманна матеріальним благам, які є в достатній кількості. Корис¬ність одиниці блага в даному разі до уваги не бралася.
Кваліфікованою корисністю наділялися блага, запас яких обме¬жений і зменшення його хоча б на одну одиницю негайно позначає¬ться на добробуті індивіда. Таке розмежування корисності зв'язува¬лося з формуванням цінності матеріальних благ.
Процес утворення цінності Бем-Баверк поділяв на два етапи. Перший він зв'язував з утворенням суб'єктивної цінності, під якою він розумів індивідуальну оцінку блага суб'єктом. Вона залежала від того, яку роль благо відігравало в задоволенні його потреб. Як¬що корисність абстрактна, то благо не отримує оцінки і його суб'єктивна цінність дорівнює нулю. Бем-Баверк ілюстрував це на прикладі склянки води. Коли людина стоїть біля джерела, то склян¬ка води не має жодної цінності, коли людина потрапляє в пустелю, тоді ця склянка води набирає високої суб'єктивної цінності. Як стверджував Бем-Баверк, величина корисності, що її забезпечує лю¬дині відповідне благо, є водночас і мірою його цінності.