Австрійська школа граничної корисності
Австрійська школа граничної корисності
Найбільш вагомий внесок у розробку ідей маржиналістів зробила австрійська школа політекономії, яка сформувалась у 70-ті роки XIX ст. Її репрезентували професори Віденського університету Карл Менгер (1840-1921), Фрідріх фон Візер (1851-1926) та Ейген Бем-Баверк (1851-1919).
Її теоретичними принципами були суб'єктивний ідеалізм та тео¬рія граничної корисності. Внесок у науку і впливовість їхніх теорій ставлять цих економістів на чільне місце після класичної школи. Жодна інша група не внесла стільки нового в теорію економіки, як австрійська школа. Не випадково її ідеї набули великого поширення також в Англії, Німеччині, США, Росії та інших країнах.
Засновник цієї школи і незаперечний її лідер К. Менгер у працях «Основи політичної економії» (1871) та «Дослідження про методи соціальних наук і політичної економії зокрема» (1883) розвинув. ідею попередників маржиналізму про «граничну корисність» у го¬ловну теорію суб'єктивно-психологічної школи. Коло питань, що їх вивчали економісти австрійської школи, є досить широким. Це і вчення про предмет політичної економії, її методологічні основи, метод дослідження економічних процесів, аналіз вартості товару і факторів, що впливають на її формування, та ін.
Вихідним методологічним принципом, на якому базується сис¬тема поглядів австрійських учених, був суб'єктивно-психологічний підхід до аналізу економічних процесів і їхніх факторів.
Згідно з цією концепцією політична економія має вивчати свідо¬мість суб'єкта господарювання, тобто психологію людини, що за¬йнята в економічній сфері. Об'єктом дослідження було індивідуаль¬не господарство як типовий елемент буржуазного суспільства. Суспільне виробництво австрійські економісти розглядали як суто арифметичну суму таких окремих елементів. Для того щоб вивчити і розкрити закони економіки в цілому, треба було, на їхню думку, спочатку вивчити механізм їхньої дії на прикладі одного ізольова¬ного господарства, а потім екстраполювати отримані висновки на всю сукупність господарств. Такий метод дослідження отримав на¬зву «робінзонат».
Обстоюючи позиції мінової концепції, економісти австрійської школи обмежували економічні відносини лише ринковими зв'язка¬ми, тобто відносинами обміну. Саме вони, на їхню думку, є засад¬ними в історичних дослідженнях, оскільки визначають пропор¬ції, котрі формуються у виробництві і надають йому відповідного характеру.
Основою економічної діяльності вважалася психологія суб'єкта господарювання, яка зумовлює його потреби, мотиви діяльності й усю його економічну поведінку. При цьому об'єктивний характер розвитку суспільного виробництва і властивих йому законів повніс¬тю ігнорувався. В їхніх системах усі економічні суб'єкти цілком од¬норідні й рівноправні, кожний діє виключно у власних інтересах. Економічні закони в такому разі стають наслідком взаємодії індиві¬дуальних рішень.
Центральне місце в концепціях австрійської школи посідає так звана теорія «граничної корисності». Прийняті в політекономії кате¬горії «товар» і «вартість» були замінені поняттями «благо» і «цін¬ність». К. Менгер і його соратники заперечували, що вартість є вті¬ленням суспільне необхідної праці, а праця - її єдиним джерелом. Вони наповнили категорію вартості суб'єктивним змістом. Доміну¬ючим фактором блага вони вважали його споживну вартість, або корисність. Під останньою австрійці розуміли ту загальну власти¬вість матеріальних благ, котра дає змогу задовольнити потреби ін¬дивіда, підвищити його добробут.
За К. Менгером, вартість виникає внаслідок взаємозв'язку між потребою людини й економічними благами, що можуть її задоволь¬нити. Пропозиція таких товарів завжди буває більшою або мен¬шою, отже, задоволення буде збільшуватися або зменшуватися відповідно до збільшення або зменшення пропозиції. Таким чином, теорія Менгера виходить із того, що людина визнає важливість товару залежно від рівня його пропозиції. Не внутрішні властивості або можливості товару зумовлюють його вартість, а взаємозв'язок між життєвими потребами людини та можливими пропозиціями товару, який забезпечує ці життєві потреби. Вартість, таким чином, є обов'язковою умовою, від якої фактично залежить задоволення потреб. Наприклад, хліб та вода необхідні людині, але коли вони є в достатній кількості, то не становитимуть жодної цінності доти, доки голод і спрага не узалежнюватимуть людину від простого шматка хліба або склянки води. Тільки в такому разі хліб та вода наберуть певної цінності. Якщо товар не задовольнятиме потреби, він не матиме значення для добробуту людини, а тому не буде цін¬ним для неї.К. Менгер першим виклав теорію граничної корисності у певній логічній послідовності, маючи на меті встановити залежність кори¬сності від винятковості предметів споживання. За вихідний пункт дослідження він брав людські потреби, визначаючи їх як різновид незадоволених бажань або неприємних відчуттів, котрі порушують своєрідну фізіологічну рівновагу. На його думку, за існуючої обме¬женості ресурсів перед індивідуумом завжди постає проблема, як найліпше розподілити власні кошти для задоволення власних по¬треб. Ілюструючи відповіді на це питання, Менгер накреслив схему, що відображає криву спадання потреб людини в різних предметах залежно від їхнього значення для добробуту особистості - від най-необхіднішої до найменш корисної. Отже, він був першим із пред¬ставників австрійської школи, хто сформулював принцип спадної корисності. Відповідно до цього принципу, вартість (цінність) будь-якого блага визначається тією найменшою корисністю, яку має остання одиниця його запасу.