Господарство світу і України в роки другої світової війни. Післявоєнний розвиток народ¬ного господарства (1939-1953 рр.)
Післявоєнне економічне зростання в СРСР, як і в Україні, мало декілька джерел. Перш за все, директивна економіка все ще зберігала мобілізаційний характер, як у роки перших п'я¬тирічок і в роки війни. Мільйони людей організовано відправ¬лялись на відродження Дніпрогесу, металургійних заводів Кри¬воріжжя, шахт Донбасу, а також на будівництво нових заводів, гідроелектростанцій і т.д.
Радянський Союз отримав з Німеччини репарації на суму 4,3 млрд. дол. В рахунок репарацій із Німеччини та інших країн, що були її союзниками, до Радянського Союзу вивозилось про¬мислове обладнання, в тому числі цілі заводські комплекси.
До числа джерел економічного зростання можна віднести політику перерозподілу коштів із соціальної сфери на користь тяжкої промисловості. Щорічно населення повинне було підпи¬суватись на державні займи в середньому в розмірі 1-1,5 місяч¬них заробітної плати. Всього за 1946-1956 рр. було розміщено 11 займів.
Як і раніше, основний тягар формування коштів для тяжкої промисловості несло на собі сільське господарство. Втра¬тивши під час війни більшу частину поголів'я худоби й техн¬іки, сільське господарство зазнало ще страшніших руйнувань, ніж промисловість. Крім того, другорядне значення, якого на¬давало цій галузі радянське керівництво, і згубна сільськогос¬подарська політика відчутно перешкоджали виправленню ста¬новища на селі. Жорстока засуха 1946 р. ще раз значно підірва¬ла економічні сили колгоспів і радгоспів.
Незважаючи на явні хронічні проблеми колгоспів, радянське керівництво рішуче відновило політику колективізації й ста¬ло навіть активніше проводити її. У 1946 р. було вжито за¬ходів, щоб відібрати у селян землю та реманент, які їм вдалося "приватизувати" під час війни. Наступного року М. Хрущов розпочав на Україні гучний проект, спрямований на розв'язан¬ня аграрних проблем. Він передбачав об'єднання колгоспів у гігантські "агроміста", що теоретично мало сприяти високо¬ефективному використанню гостродефіцитної сільськогоспо¬дарської техніки. Водночас кожне з них мало забезпечити близько 5 тис. мешканців усіма благами міського життя. Проект також передбачав ліквідацію присадибних ділянок, з яких селяни отримували більшу частину продуктів харчуван¬ня. Проте, оголосивши про ліквідацію крихітних, але життєво необхідних для селян ділянок, режим зайшов надто далеко: пасивний опір і гучні протести набрали такого розмаху, що уряд змушений був відмовитись від проекту "агроміст". По¬роджені цим проектом хаос і невдоволення лише перешкоджали виробництву зерна. На 1950 р. воно досягло близько 60% рівня 1940 року.
Як і в передвоєнні роки, товарообмін між містом і селом залишався нееквівалентним. Державні закупівельні ціни на основні види продукції змінювались дуже повільно і не відби¬вали змін у виробничих затратах. Так, закупівельні ціни на молоко компенсували лише п'яту частину затрат на його ви¬робництво, на зерно - десяту частину, на м'ясо - двадцяту. Всі збитки покривались дотаціями або за рахунок державних кре¬дитів, які як правило, не повертались, а списувались.Селяни, не отримуючи нічого на трудодні, жили за рахунок власного присадибного господарства. Починаючи з 1946 р., дер¬жава стала зменшувати розміри присадибних ділянок і обкла¬дати господарства великими грошовими податками. Крім цього, кожний селянський двір повинен був здавати ще й натураль¬ний податок м'ясом, молоком, яйцями та іншою продукцією.
Знову посилився контроль над господарствами з боку МТС та їх політвідділів. МТС знову отримали право встановлювати планові завдання колгоспам. Вищі інстанції через систему МТС диктували господарствам строки сівби, збору врожаю та інших агротехнічних робіт. Голови колгоспів, які порушували ці стро¬ки, виходячи, наприклад, із погодних умов, могли отримати су¬воре покарання. МТС також проводили обов'язкову заготівлю сільськогосподарської продукції, вилучали у колгоспів натуральну оплату за виконання механізованих робіт і т. ін. Все це призвело до того, що сільськогосподарське виробництво розвивалось дуже повільно.
До кінця 1947 р. в СРСР зберігалась карткова система на продукти харчування і промислові товари для населення. Відмінити карткову систему планувалось наприкінці 1946 р., але через посуху і неврожаї здійснити цього не вдалось. До речі, Радянський Союз був одним із перших, де була відмінена карткова система.
Але, перш ніж відмінити картки, уряд встановив єдині ціни на продукти харчування, замінивши карткові (пайкові) і ко¬мерційні ціни. Внаслідок цього вартість основних продоволь¬чих продуктів для міського населення виросла. Зокрема, ціна 1 кг. чорного хліба була 1крб., а стала 3 крб. 40 коп., ціна 1 кг. м'яса виросла з 14 до ЗО крб., цукру - з 5,5 крб. до 15 крб., вершкового масла - з 28 до 66 крб., молока - з 2,5 крб. до 8 крб. При цьому мінімальна заробітна плата складала 300 крб., середня заробітна плата в 1946 р. становила 475 крб., в 1947 -550 крб. за місяць. Правда, для низько- і середньооплачуваних категорій робітників і службовців, одночасно з єдиними ціна¬ми, встановлювались так звані "хлібні дотації" в середньому близько 110 крб. за місяць, але ці кошти не вирішували за¬гальну проблему прибутків.