Господарство світу і України в роки другої світової війни. Післявоєнний розвиток народ¬ного господарства (1939-1953 рр.)
Антинімецькі настрої ще більше посилилися після того, як нацисти вирішили використати Україну не лише як основно¬го постачальника продуктів, а й як джерело примусової праці для недостатньо забезпеченої робітниками промисловості та сільського господарства Німеччини. На початку 1942 р. по¬ліція Коха була вимушена проводити масові облави на база¬рах, при виході з церкви чи кінотеатру з метою направлення молоді до Німеччини.
Страхітлива жорстокість німецької влади проявлялася та¬кож у ставленні до міського населення та інтелігенції. Кох різко обмежив надходження продуктів харчування в міста, стверджуючи, що українські міські центри непотрібні. У май¬бутньому німці планували перетворити Україну на цілком аграрну країну. В результаті цього голод став звичайним яви¬щем для жителів міста.
Політика нацистів на Україні була жорсткою і руйнівною. Відступаючи з України, фашисти, як і більшовики у 1941 р., вдалися до тактики "спаленої землі". У наказі своїм військам Гітлер наголошував: "Не можна допустити, щоб, відступаючи з України, ми залишили після себе хоч одну людину, хоч одну голову худоби чи мірку зерна... Ворогові має дістатися цілко¬вито спалена і винищена земля".
Протягом кінця літа й осені 1943 р. радянські війська зай¬няли Лівобережжя й Донбас, 23 серпня в результаті запеклих боїв німці втратили Харків. У вересні - жовтні Червона Армія прорвала могутню лінію німецької оборони на Дніпрі, а 6 лис¬топада було звільнено Київ. До жовтня 1944 р. вся етнічна українська територія була звільнена від німців.
Навіть побіжний перелік втрат свідчить про ті страшні наслідки, які мала друга світова війна для України. Щонай¬менше (статистика тепер досліджується заново) 5,3 млн. чо¬ловік, або один із шести мешканців України загинув у цій війні, 2,3 млн. чоловік було вивезено для примусової праці до Німеч¬чини. Цілком чи частково було зруйновано понад 700 вели¬ких і малих міст та 28 тис. сіл, унаслідок чого безпритульними залишилися близько 10 млн. чоловік. Оскільки війна завдала Україні більше руйнувань, ніж будь-якій іншій країні Європи, втрати в економіці сягали приголомшуючих масштабів. Цілко¬вите чи часткове знищення понад 16 тис. промислових підприємств означало втрату великої частини того, що Украї¬на здобула великою ціною у 30-х роках. Підраховано, що за¬гальні збитки економіки України сягали 40%. Таким чином, удруге за історично короткий проміжок часу - трохи більший десяти років - Україна тяжко постраждала від жорстоких ек¬сцесів тоталітарних режимів.
З 1943 р., по мірі звільнення України від окупантів, розпо¬чалося відновлення зруйнованої економіки. Поряд з цим не¬обхідно було здійснити конверсію промисловості, оскільки в 1945 р. більше половини об'єму промислового виробництва припадало на військову продукцію. Але конверсія носила половинчатий характер, оскільки одночасно із скороченням пи¬томої ваги бойової техніки, боєприпасів тощо, відбувалась мо¬дернізація військово-промислового комплексу, розробка нових видів озброєнь.
На визволених від німецьких загарбників українських зем¬лях почалася відбудова господарства. Головна увага приділя¬лася підприємствам, транспортним магістралям, електростан¬ціям, які найменше постраждали і могли бути використаними в цілях оборони. На відновлювальні роботи держава виділила 18 млрд. крб. - суму, звичайно, недостатню. Справа ускладню¬валась тим, що реевакуація майна підприємств, вивезених у тил в 1941-1942 рр., була визнана недоцільною. В Україну по¬верталися лише їхні колективи, та й то в неповному складі.Загальна продуктивність праці залишалася невисокою. Однією з основних причин цього було вкрай незадовільне ма¬теріально-побутове становище населення: карткова система могла забезпечити лише частково прожитковий мінімум, ще гострішою була житлова проблема.
За цих складних умов, коли Україна по суті була прифрон¬товою матеріально-технічною базою діючої армії, люди вияв¬ляли мужність і терпіння. Результатом самовідданої праці українського народу було відновлення до травня 1945 р. май¬же 30% довоєнних виробничих потужностей промисловості. Дещо повільніше зводилися на ноги сільське господарство, за¬клади науки й культури, житловий фонд та комунальне госпо¬дарство міст і сіл.
У наслідок чотирьох років найбільш руйнівної в історії країни війни, Радянський Союз постав перед колосальним зав¬данням відбудови господарства. Як і в роки перших п'ятирі¬чок, основна увага приділялась розвитку важкого машинобу¬дування, металургії, паливно-енергетичного комплексу. Як і в
30-ті роки, четверта п'ятирічка (1946-1950) дала неоднозначні результати. Зусилля, спрямовані на відбудову важкої промис¬ловості, що поглинули 85% капіталовкладень, принесли диво¬вижні успіхи. До 1950 р. промислове виробництво на Україні перевищило рівень 1940 р. На Західній Україні, де до війни важкої промисловості практично не існувало, прогрес у цій галузі особливо вражав: до 1950 р. промислове виробництво в краї зросло на 230%. У 1950-х роках Україна знову стала од¬нією з провідних індустріальних країн Європи. Вона виплав¬ляла більше чавуну на душу населення, ніж Великобританія, Західна Німеччина та Франція, а за видобутком вугілля май¬же зрівнялася з Західною Німеччиною. Однак, хоч українська промисловість порівняно з довоєнним періодом стала навіть потужнішою, її частка у загальнопромисловому виробництві Радянського Союзу впала, оскільки нові індустріальні центри, що виникли за Уралом, розвивалися ще більшими темпами.