Господарство світу і України в роки другої світової війни. Післявоєнний розвиток народ¬ного господарства (1939-1953 рр.)
У 1940 р. утворюються перші колгоспи, для їх технічного обслуговування створили 182 машинно-тракторні станції. Ко¬лективізація відбувалася, як і в Східній Україні, примусовими методами. Західноукраїнські селяни не мали бажання вступа¬ти в колгоспи, усуспільнювати за безцінь віками нажите май¬но, знаряддя праці, худобу тощо. Такі обставини викликали репресії проти селян з боку нової влади. У першу чергу репре¬сіям піддавалися поміщики та заможні селяни. Населення чинило опір таким заходам з боку радянської влади. У такий спосіб до середини 1941 р. було колективізовано близько 13% селянських господарств.
Ліквідація старої системи управління супроводжувалась за¬сланням службовців держапарату, органів суду, прокуратури, поліції разом з їхніми родинами. Відразу після вступу радянсь¬ких військ почались арешти і депортація колишніх функціонерів політичних партій, власників великих і дрібних підприємств, а також колишніх членів КПЗУ і комсомольців Західної України, які перед тим були політичними в'язнями у польських тюрмах. Жертвами сталінізму стала значна частина інтелігенції - адво¬кати, вчителі, вузівські викладачі і діячі культури.
Депортація як метод жорстокого адміністративного пока¬рання чи політичного переслідування набирала широкого роз¬маху. В результаті першої хвилі із Західної України було де¬портовано близько 1,2 млн. чоловік.
Друга хвиля депортації прокотилася у квітні 1940 р., коли виселяли "куркулів"- заможних селян. Всього із Західної Ук¬раїни в 1939-1940 роках до Сибіру, Казахстану, Поволжжя, на Північ за різними підрахунками вивезено від 10 до 20% насе¬лення. Така жорстока акція негативно позначилася на забез¬печенні трудовими ресурсами сільського господарства Захід¬ної України напередодні війни.
Включення Західної України до складу Української РСР, без сумніву, стало великою історичною подією. Вперше за ба¬гато років українці об'єдналися в межах однієї державної структури. Проте подальші насильницькі дії радянської вла¬ди на західноукраїнських землях деформували національно-визвольну ідею.
Економічний розвиток України в роки війни і перше повоєнне десятиліття
22 червня 1941 р. нацистська Німеччина несподівано на¬пала на СРСР. Із зіткненням між собою двох тоталітарних систем розпочалася війна титанічних масштабів і небаченої жорстокості.
Найбільша частина німецьких сил - група Армій "Південь" під командуванням фельдмаршала Карла фон Рундштедта - мала захопити Україну. Через чотири місяці від початку війни німці окупували майже всю республіку. До грудня 1941 р. вони контролювали територію з населенням 80 млн. чоловік, або 42% населення Радянського Союзу. На цій території до війни знаходилось 47% посівних площ, вироблялось більше 30% всієї промислової продукції, більше 40% електроенергії, добувалось 63% вугілля, виплавлялось 68% чавуну, 58% сталі, вироблялось 84% цукру.
В цей час надзвичайно енергійно проявила себе надцентралізована директивна система управління. Під надзвичайно жор¬стким керівництвом Державного комітету Оборони (ДКО), що був створений ЗО червня 1941 року, було проведено евакуацію заводів, фабрик і переведено цивільний сектор економіки на воєнні рейки. Із прифронтової зони було вивезено в Поволжя, на Урал, до Сибіру, Середню Азію, Казахстан 2593 підприєм¬ства. При відступі радянська влада застосовувала тактику "спа¬леної війни". Відтак усі промислові підприємства, якими мог¬ли б користуватися німці, підлягали знищенню. Наприклад, Київ зазнав страшніших руйнувань від відступу радянських військ, які висадили в повітря багато визначних споруд міста, ніж від наступу німців. В Донбасі було затоплено майже всі шахти, було зруйновано гігантський комплекс заводів в По¬дніпров'ї, та всі 54 домни в республіці.На думку Олександра Делліна та інших істориків другої світової війни, "з усіх східних територій, захоплених третім рей¬хом, найважливішою, без сумніву, була Україна. Вона являла собою найбільшу радянську республіку, цілком окуповану німця¬ми, і як джерело продуктів та робочої сили не мала собі рівних".
Згідно з расовою доктриною нацистів усі слов'яни були людьми другого сорту, і їхня роль зводилася до того, щоб слу¬жити німецькій расі. Гітлер вважав Україну першочерговим об'єктом німецької колоніальної експансії, а українців - май¬бутніми рабами німецьких колоністів. Тому, коли настав час призначення нацистського правителя України, Гітлер вибрав Еріха Коха - адміністратора, відомого своєю жорстокістю й нетерпимістю.
У серпні-вересні 1941 р. німці стали проводити заходи, що глибоко позначилися на всьому населенні України. Ігноруючи поради Розенберга та його штабу, Кох вирішив, що найбільш ефективно експлуатувати сільське господарство України мож¬на шляхом збереження колгоспів - хоч цього разу під контро¬лем німців, у дещо зміненій формі та під іншою назвою. Кох зменшив прибутки селян і зажадав, щоб вони працювали зі світанку до смерку. Така скажена експлуатація допомагає пояснити той факт, що 85% усього постачання Німеччини про¬дуктами з окупованих радянських територій припадало на Україну.