Економічна думка стародавнього Сходу

Інший представник школи легістів Хань Фей (280 - 233 до н.е.) був прихильником жорсткої централізації влади в державі, зміцнен¬ня її економічної та військової могутності завдяки беззаперечному виконанню законів. Накопичення багатств схвалювалося лише в державній скарбниці. Економічною основою країни Хань Фей також уважав сільське господарство. Він вимагав заохочення землеробів і солдатів, оскільки вони охороняють населення. Головну причину бід¬ності він убачав у лінощах та марнотратстві, радив правителям опо¬датковувати багатих.

У трактаті «Янь те лунь» («Розмірковування про сіль та залізо») знайшла відображення дискусія між логістами і конфуціанцями (81 р. до н.е.) з питань монополії держави на видобуток солі й виро¬бництво заліза. Зміст трактату свідчить про високий рівень староки¬тайської економічної думки і показує, як практика ставала критерієм життєздатності ідей. У цій дискусії конфуціанці виступили з крити¬кою державної монополії на видобуток солі і виробництво заліза, яку було запроваджено в 120 р. до н.е., що призвело, на думку кон¬фуціанців, до погіршання якості залізних знарядь і збагачення чино¬вників. Конфуціанці вважали, що землеробство є основним заняттям населення і тому шкідливою є державна політика, спрямована на підтримування ремесла й торгівлі. На думку ж легістів, причиною браку продовольства в країні був не занепад землеробства, а, навпа¬ки, погане постачання селян знаряддями праці через нерозвиненість ремесла й торгівлі. Легісти обстоювали прогресивну ідею суспіль¬ного поділу праці. Конфуціанці, у свою чергу, справедливо вказува¬ли на низьку якість металевих виробів, вимагаючи виробництва до¬сконаліших знарядь праці для сільського господарства.До критиків конфуціанства належить Мо Ді (Мо-цзи) (479 - 400 до н.е.) - засновник школи моїстів. Учення Мо Ді та його по¬слідовників викладено в книжці «Мо-цзи», написаній у Ш - II ст. До н.е. Моїсти виходили з принципу природної рівності всіх людей, виступали проти станового поділу суспільства, засуджували рабст¬во, розкіш і паразитизм панівних станів, гноблення ними землеробів і ремісників. Вони вважали фізичну працю джерелом багатства й за¬кликали всіх старанно працювати, щоб досягти щастя та добробуту. Шлях до вдосконалення громадського життя Мо Ді та його прихи¬льники вбачали в утвердженні у відносинах між людьми принципів «загальної любові» і «взаємної вигоди»'. При цьому було поставле¬но питання про співвідношення загальних та особистих інтересів. «Загальна любов» передбачає, що люди мають любити інших так само, як і себе. Моїсти розглядали «загальну любов» як рівноправні стосунки між людьми, а «загальну користь» - як суму окремих (ін¬дивідуальних) інтересів.

У IV - III ст. до н.е. з'явилася книжка «Дао де цзин», що в ній викладалося вчення даосизму. Автором її вважають Лао-цзи (VI - V ст. до н.е.) - основоположника даосизму й сучасника Конфуція. Поняття «дао» (буквально шлях, закон) тлумачиться як природний, закономірний рух і мінливість усього сутнього. Цей рух не допускає будь-якого зовнішнього втручання. Усе соціальне зло, на думку Лао-цзи, є наслідком порушення цього закону, заміни його «людсь¬ким дао» через несправедливість правителів. Даосизм виступав про¬ти соціальної нерівності людей, гноблення народу, накопичення ве¬льможами багатств, розбою та чванства багатіїв. У ньому міститься ідея пасивного протесту - «недіяння», бо люди здатні лише збагну¬ти навколишній світ, але не можуть нічого змінити в ньому. Лао-цзи та його послідовники ідеалізували минуле та закликали повернутися до колишніх «добрих» часів.

Економічну думку Стародавнього Китаю яскраво відображено також у трактаті невідомих авторів «Гуань-цзи» (IV ст. до н.е.). Тра¬ктат визнає закономірність змін у природі й суспільстві. Зміни в громадському житті пояснюються чергуванням урожайних і невро¬жайних років. Автори трактату, щоб «держава була багатою, а народ задоволеним», приділяють значну увагу економічній політиці дер¬жави, висловлюються за регулярний її вплив на господарське життя. Через це в трактаті досить глибоко, як на той час, розроблено систе¬му державного регулювання економіки.

Автори «Гуань-цзи» виходять з того, що могутність держави зро¬стає завдяки наполегливій праці. Тому вони пропонують провести регламентацію праці землеробів, ремісників, торговців та служилих людей, аби ці соціальні групи населення не міняли своїх занять, ма¬ючи в такий спосіб можливість постійно передавати свої знання та навички молодшим. Зміцнення землеробства вважалося найважли¬вішою умовою забезпечення стійкості економіки. Для досягнення цього автори трактату радили здійснити ряд заходів: визначити ро¬дючість ділянок ріллі, розподілити їх більш рівномірно, установити рівень оподаткування відповідно до якості землі, не залучати селян до інших робіт протягом сільськогосподарського року, давати їм дешеві кредити й організувати для зубожілих у неврожайні роки громадські роботи.

Великого значення автори «Гуань-цзи» надавали товарно-грошовим відносинам з погляду їх використання державою для ре¬гулювання економіки. «Ринок - те, з чого впізнають порядок і без¬ладдя [в господарстві]», - зазначається в трактаті. Якщо правитель «сам тримає в руках можливості для регулювання хліба, грошей і металів, тоді вся країна може бути у стійкому стані»1. Виходячи з цього автори «Гуань-цзи» запропонували «принцип урівноважуван¬ня господарства». Згідно з ним рекомендувалося створити державні фонди, що в них правитель мусить накопичувати до половини всьо¬го врожаю зерна для вирівнювання і стабілізації цін на хліб. Треба продавати продовольство з державних фондів, коли його бракує в країні, та поповнювати фонди, коли харчів є вдосталь. При цьому вимагалося регулювати ціни однаково в усій країні, що даватиме змогу «запобігти можливості переходу контролю над цінами в руки торговців, спекулянтів та ін.».