Економічна думка стародавнього Сходу
Економічна думка стародавнього Сходу
Писемні джерела, на підставі яких можна досліджувати економі¬чну думку стародавнього Сходу, - це, як правило, зведення законів, юридичні акти, документи господарської звітності та твори про управління державою й державним господарством. Тому багато з них мають нормативний характер і відображують позицію насампе¬ред правлячих верств - фараонів, царів, вельможних придворних та чиновників. Економічному знанню притаманні догматизм, апріор¬ність і значною мірою символізм. Незважаючи на це, давньогрецькі мислителі згодом намагалися осягнути та використати ці знання. Найважливіші економічні ідеї народів стародавніх цивілізацій неод¬норазово коментували й розвивали наступні покоління, саме їх було покладено в основу економічних поглядів учених середньовічного Сходу. Тоді ж (починаючи з IV тисячоліття до н.е.) були започатко¬вані конкретні економічні науки (статистика, облік та аналіз госпо¬дарської діяльності, управління і т. ін.), які набули дальшого розвит¬ку в античному періоді (І тисячоліття до н.е. - IV століття н.е.).
Одні з перших відомих нам пам'яток економічної думки нале¬жать до епохи Стародавнього Єгипту, У них знайшли відображен¬ня численні питання організації та управління державним господар¬ством, а також уявлення стародавніх єгиптян про власність, рабство, товарно-грошові відносини. Про економічну думку Стародавнього Єгипту можна довідатися насамперед з творів державних чиновни¬ків (писарів). До нашої доби дійшли «Повчання гераклеопольського царя своєму синові Мерікара», «Пророчення Іпусера», «Пророцтво Неферті», «Повчання Ахтоя, сина Дуауфа, своєму синові Піопі», різ¬ні адміністративно-господарські та юридичні документи.
У Стародавньому Єгипті здійснювався ретельний облік трудових та матеріальних ресурсів. Тому періодично проводилися переписи населення з урахуванням вікових і професійних особливостей, скла¬далися земельні кадастри, обліковувалась худоба та інші матеріальні ресурси. Адміністративно-господарські документи характеризують організацію та управління державним (царсько-храмовим) госпо¬дарством, організацію праці царських ремісників (майстрів) та зем¬леробів - безпосередніх виробників матеріальних благ у староєгипетському суспільстві.
Важливе місце у давньоєгипетській літературі належить повчан¬ням - творам дидактичного характеру, в яких розглядаються пи¬тання управління державним господарством на найрізноманітніших його рівнях. Так, наприклад, «Повчання гераклеопольського царя своєму синові Мерікара» (XXII ст. до н.е.) дає уявлення про полі¬тичні та економічні функції фараона - глави держави, про класовий характер староєгипетської влади. Автор говорить про необхідність ворожого ставлення до незаможних та придушення натовпу, з одно¬го боку, і возвеличування, нагородження царем своїх вельмож, жер¬ців - з іншого. Тоді вони працюватимуть задля царя як один загін і не буде серед них бунтарів'. У «Повчанні Ахтоя, сина Дуауфа, своєму синові Піопі» (XXI - XVIII ст. до н.е.) не тільки узагальню¬ється життєвий досвід, а й описується соціальна структура Старода¬внього Єгипту. При цьому оспівується та прославляється професія писаря (чиновника), яка давала змогу посісти високе місце в ієрар¬хічній державній системі. Ідеться про привілеї, незалежність, за¬гальне пошанування посади писаря, яку можна було отримати лише після підготовки в спеціальній школі писання.
Заслуговують на увагу такі пам'ятки економічної думки Старо¬давнього Єгипту, як «Проречення Іпусера» (відома копія початку XVIII ст. до н.е.) та «Пророцтво Неферті». Вони розповідають про соціальний переворот, що стався у XXIII-XXI ст. до н.е., описують розпад централізованої системи управління, розкрадання податко¬вих декларацій, знищення сувоїв законів судової палати та ін. Лихо для держави - порушення суворої регламентації господарства, брак контролю за діяльністю виробників та бездіяльність чиновників. У цих творах всіляко обстоюється ідея централізму, єдності давньо¬єгипетської держави - надійної запоруки порядку в країні та стабі¬льних доходів чиновників державного апарату.
Одним із найдавніших центрів людської цивілізації була Месо¬потамія (Дворіччя). На відміну від Стародавнього Єгипту, у дер¬жавах цього регіону порівняно швидко розвивалися приватна влас¬ність та товарно-грошові відносини, посилювалося соціальне розшарування суспільства. Держава намагалася за допомогою зако¬нодавства регулювати економічну діяльність населення та регла¬ментувати приватноправові відносини.Відомою пам'яткою економічної думки XVIII ст. до н.е. є закони вавилонського царя Хаммурапі. Текст законів складається зі вступу, 282 статей та підсумку. Основна мета законів - усебічне зміцнення економічної влади держави. Найбільш цікаві (з економічного погля¬ду) статті, присвячені питанням охорони власності вавилонських громадян, питанням оренди, найму, лихварства. Розвиток товарно-грошових відносин допускається у тій мірі, яка не спричинятиме ма¬сового зубожіння вільних громадян. Закони Хаммурапі захищають приватну власність, особливо власність царя, храму, державних слу¬жбовців та воїнів. Зазіхання на неї карається смертю або, у ліпшому випадку, продажем винуватця у довічне рабство. У цілому закони ца¬ря Хаммурапі є системою правових норм, спрямованих на регулю¬вання соціально-економічних відносин у Вавилоні XVIII ст. до н.е.