Економічна думка стародавнього Сходу
Конфуцієм було запропоновано своєрідну соціально-економічну програму для правителів. На його думку, правитель мав дотримува¬тися економії у витратах та дбати про людей. Пропонувалося багат¬ство розподілити «справедливіше», щоб не було надто великої бід¬ності, зменшити податки й залучати народ до громадських робіт, не порушуючи сезонності сільськогосподарського виробництва. Тоді, як уважав Конфуцій, буде забезпечено гармонію у державі, мир у відносинах між верхами та низами, що усуне небезпеку повалення правителя.
Видатним представником конфуціанства у Стародавньому Китаї був Мен-цзи (372 - 289 до н.е.). Він висунув концепцію поділу ки¬тайського суспільства на керуючих та керованих, уважаючи, що та¬кий поділ є «загальним законом у Піднебесній». Тим самим визнава¬лися природними відносини панування й підпорядкування. Керовані мали утримувати тих, хто ними керує. Щоб це виконувалося якнайус-пішніше, Мен-цзи пропонував відродити колишні общинні форми виробництва та ввести систему «криничних полів» (названа так за по¬рядком розміщення полів, що нагадує ієрогліф «криниця»). Згідно з нею громадська земля розмежовувалася на дев'ять однакових діля¬нок. Вісім із них оброблялися окремими родинами, а дев'ята («суспі¬льне поле») - усіма цими родинами спільно. Урожай з цієї ділянки було призначено для держави. Мен-цзи, як і Конфуцій, обстоював помірні податки та виступав за надання селянинові часу, необхідного для обробітку власного поля, за розвиток товарного обміну між зем¬леробами та ремісниками. Розглядаючи питання торгівлі, Мен-цзи за¬уважував, що ті самі товари, але різного розміру (наприклад череви¬ки) повинні мати різну ціну і що однакові товари можуть відрізнятися затратами праці на їх виробництво.
Виразником економічних ідей стародавнього конфуціанства був також Сюнь-цзи (313 - 238 до н.е.). У своєму вченні він, на відмі¬ну від Конфуція і Мен-цзи, виходив з «лихої природи» людини. На його думку, тільки практична діяльність породжує доброчесність. Не засуджуючи прагнення людей до збагачення, Сюнь-цзи вважав ознакою чесноти, якщо бідний збагатів, діючи у рамках закону. Він висловив ідею про необхідність поділу праці. Сюнь-цзи зазначив, Що речі, котрими користується одна людина, є результатом праці багатьох людей, оскільки кожна людина не може одночасно володі¬ти мистецтвом усіх [ремесел]. Тому, уважав Сюнь-цзи, мудреці і розподілили обов'язки між людьми, щоб вони не робили тільки те, що їм вигідно. Головним керуючим розподілення обов'язків у дер¬жаві має бути її правитель. Після того, як усі посади та справи нале¬жно розподілено між людьми, шлях до багатства буде відкрито.Згідно з поглядами Сюнь-цзи основними принципами економіч¬ної політики держави мають бути: економія у витратах, забезпечен¬ня достатку народові, необхідність збереження надлишків. Економія (а водночас і достаток) забезпечувалася задоволенням тільки того рівня потреб, який відповідав соціальному рангові людини. Ощад¬ливість забезпечить державі надлишки суспільного продукту. Їх треба нагромаджувати і зберігати.
Як бачимо, учення Конфуція, розвинене його численними послі¬довниками, еволюціонувало та модернізувалося, усе більше присто¬совуючись до умов централізованої держави, до завдань забезпечен¬ня її стабільності, надійності функціонування чиновницько-бюро-крати-чного апарату. На перший план висувалися ідеї соціального порядку, заснованого на беззаперечному підкоренні владі, що асо¬ціювалася зі старшинством та мудрістю. Конфуціанство прагнуло міцного, незмінного соціального порядку. Щоб уникнути соціальних конфліктів, конфуціанці закликали правителів не відривати селян від сільськогосподарських робіт під час жнив, дбати про поліпшен¬ня народного добробуту, зменшувати податки та ін.
Конфуціанство зазнало також впливу такої течії старокитайської суспільної думки, як легізм. На відміну від конфуціанців, котрі роз¬глядали здебільшого морально-етичні питання, легісти велику увагу приділяли питанням організації державного управління, яке, на їхню думку, мало грунтуватися не на традиціях і ритуалах, а на доскона¬лому законодавстві.
Школа легістів виникла в VI - V ст. до н.е. Одним з її засновни¬ків був Лі Куй - перший міністр правителя царства Вей (424 - 386 до н.е.). Він склав «Зведення» усіх наявних до нього законів, ко¬тре стало основою законодавства у період III ст. до н.е. - III ст. н.е. Є відомості, що Лі Куй створив учення про найповніше використан¬ня сил землі, утіливши в ньому ідеї державного регулювання хліб¬ного ринку. Держава, як уважав Лі Куй, мусить регулювати ціни на зерно, закуповуючи його у врожайні роки і продаючи за твердими цінами з державних комор у роки стихійних лих та голоду.
Визначним представником школи легістів був Гунсунь Ян (390 - 338 до н.е.), відомий іще як Шан Ян. Його економічні погляди ви¬кладено у «Книзі правителя області Діан», складеній його учнями у кінці IV - першій половині III ст. до н.е. Шан Ян уважав, що дер¬жава досягає процвітання за допомогою двох засобів: землеробства й війни. Правителю необхідно нагромаджувати великі запаси про¬довольства для ведення воєн і утримування чиновників. А оскільки, на думку Шан Яна, сільське господарство тогочасного Китаю пере¬бувало у занедбаному стані, держава мусила активно проводити по¬літику «повернення до землі». Шан Ян пропонував здійснити за¬гальний подвірний перепис селян і законодавче запровадити єдиний податок із кількості зібраного зерна, насильно залучати до земле¬робства ледарів, гультяїв, бродяг, значно підвищити мито на заста¬вах та ринках, щоб запобігти скуповуванню зерна за дешевими ці¬нами та спекуляції ним у неврожайні роки. Шан Ян виступав за збереження сільської общини. Він був проти перетворення вільного населення на орендарів та рабів і пропонував заборонити вихід з общини незаможним і малоземельним селянам.