Неокласичний синтез
Неокласичний синтез
Наприкінці 70-х pp. різниця між кейнсіанською та неокласичною школами мала більше історичний, ніж концептуальний характер.
Однак іще задовго до того, як на засаді теорій економічного зро¬стання відбулося орґанічне поєднання двох напрямків економічної теорії, було проголошено принцип «неокласичного синтезу».
4'акий підхід було запропоновано Джоном Хіксом ще 1937 р., у 40-50-х pp. підтримано Франко Модільяні та остаточно обгрун¬товано Полом Самуельсоном] Вони розглядали працю Кейнса як окремий випадок традиційноҐ'неокласичної теорії, модифікованої лише запровадженням певних обмежень у галузі ціноутворення, ставки заробітної плати та норми процента. З іншого боку, Кейнс уважав неокласичну школу окремим випадком загальної теорії за¬йнятості, характерним для умов повної зайнятості. Він підкреслю¬вав, що коли з допомогою централізованого контролю пощастить забезпечити повну зайнятість, то неокласичний аналіз знову набере виняткового значення.
і Суть синтезу полягала в тім, що залежно від стану економіки пропонувалось використовувати або кейнсіанські методи регулю¬вання, або рецепти економістів, які стояли на позиціях обмеження втручання держави в економіку та вважали найліпшими регулято¬рами грошово-кредитні механізми, що діють за умов вільного рин¬ку, забезпечуючи рівновагу між попитом і пропозицією, виробницт¬вом і споживанням.!
Прихильники «неокласичного синтезу» не перебільшували регу¬люючих можливостей ринку. Вони вважали, що в міру ускладнення економічних взаємозв'язків і відносин слід удосконалювати та активно використовувати різноманітні методи державного регу¬лювання.
у 50-60-ті pp. в економічній літературі концепція неокласично¬го синтезу набуває цілковитого визнання. Неокейнсіанство, неокла¬сична теорія, теорії кон'юнктури, економетрики об'єднуються на базі пошуку шляхів стабілізації й економічного зростання. Під різ¬ними кутами зору вони вивчають функціональні аспекти процесу відтворення. Суть цього поєднання відобразив Вільям Ростоу, який писав, що «сучасні економісти, поставивши перед собою завдання об'єднання класичної теорії відтворення з кейнсіанським аналізом доходу, запровадили динамічні змінні: населення, технологію виро¬бництва, підприємницьку активність».
Справді, школу «неокласичного синтезу» вирізняє з-поміж інших різноманітність тематики досліджень. Увага її представників зосе¬реджується на проблемах економічного зростання, дальшому розви¬тку теорії загальної економічної рівноваги. Саме представниками цієї школи було запропоновано методику аналізу безробіття та за¬ходи щодо його регулювання, отримано суттєві результати в галузі теорії та практики оподаткування. У межах цієї школи розвитку на¬були методи економіко-математичного аналізу, можливості їхнього застосування в політології.
1 Поряд з макроекономічними методами дослідження ця школа використовувала мікроекономічні підходи, розвиваючи прикладні аспекти економічної теорц^
Найвидатнішим пропагандистом і автором теорії «неокласичного синтезу» був американський економіст, професор П. Самуельсон, який писав: «Мої погляди вичерпуються загальною неокласичною теорією, яка включає в класичну традицію будь-яку частину кейнсь анського і неокейнсіанського аналізу, що є придатною для сучасної економіки».
Пол А. Самуельсон (1915 р. н.) здобув освіту в Чиказькому та Гарвардському університетах, був засновником факультету «еконо¬міко» Масачусетського технологічного інституту, першим амери¬канським лауреатом Нобелівської премії з економіки (1970), кон¬сультантом Конгресу та Президента США. Його вважають одним з найвпливовіших економістів-теоретиків XX ст.
Він спромігся об'єднати в одну теорію всі досягнення економіч¬ної думки від А. Сміта, Д. Рікардо, К. Маркса до Д. М. Кейнса, М. Фрідмена, Д. Тобіна та Р. Лукаса, тобто доктрини, здавалося б, цілком протилежні за змістом, і тим самим накреслив сучасні підходи до вивчення економічних проблем. Він писав, що його теорія включає все те позитивне, що містить як кейнсіанський, так і нео¬класичний аналіз, що уможливлює поєднання в одне ціле макро- і мікроекономіки'.
Його книжку «Економіко» (1948), яка стала найпоширенішим підручником і витримала безліч перевидань різними мовами світу, присвячено аналізу проблем, що стосуються всіх сторін економіч¬ного життя. Особливо наголошено на ідеї неокласичного синтезу в третьому виданні «Економіксу» (1955), де Самуельсон висловлював сподівання, що такий синтез допоможе подолати відстань між мік-ро- та макроекономікою.