Неолібералізм, лондонська, фрейбурзька, паризька, чиказька школи
Професор, політик-практик, учений-економіст був автором бага¬тьох праць з проблем кон'юнктури, книжки «Добробут для всіх», що в ній підбито підсумки економічної реформи у ФРН, спрямова¬ної на свідоме створення нового економічного ладу - соціально-ринкового господарства.
Перші кроки Ерхарда як директора Економічної ради наразилися на протести окупаційних властей і політичних партій країни, оскільки він вимагав скасування всіх дій держави, що регламенту¬вали економіку.
Л. Ерхард розпочав з проведення конфіскаційної грошової ре¬форми, яка мала справити стимулюючий вплив на економіку та за¬безпечити створення засад ринкового механізму саморегуляції.
Зміст реформи полягав у вилученні з обігу старої грошової оди¬ниці, блокуванні рахунків, які згодом розблоковувались за умови часткового інвестування у виробництво та повного виведення з обо¬роту решти безготівкових грошей, погашенні регулярних платежів (заробітна плата, пенсії, квартплата та ін.) за пільговим курсом, тобто грошову масу в обігу було скорочено до мінімуму^ Крім того, було створено нову фінансову мережу на чолі з Центральним феде¬ральним банком, незалежним від уряду.
^Суть господарської реформи, що почалась одночасно із грошо¬вою, полягала в лібералізації економічного життя. Було відновлено вільне ціноутворення, знято обмеження із заробітної плати і кварт¬плати, відмінено нормування споживання та централізований роз¬поділ. Одночасно було прийнято закон, спрямований проти монопо¬лізації виробництва, тобто проти обмеження конкуренції.
Особливого значення Л. Ерхард надавав вільному конкурентно¬му ціноутворенню, що забезпечувало раціональний перерозподіл ресурсів, відновлення повноцінного обміну, стимулювання вироб¬ництва товарів, на які існує попит, урівноважування кон'юнктури, а також самоокупність та прибутковість виробництва, тобто створен¬ня умов для його дальшого розвитку.
Державна підтримка підприємництва полягала в пільговому опо¬даткуванні та кредитуванні малоприбуткових виробництв базових галузей (вуглевидобувні, сталеплавильні тощо), підприємств, що реінвестували прибуток у виробництво, а також підприємств, котрі виготовляли експортні товари, залучаючи іноземні капітали.
Зрозуміло, що реформування економіки полегшувалося надхо¬дженням матеріальної допомоги за планом Маршалла, однак отри¬мувані суми не були такими вже значними, щоб вирішити проблеми зруйнованої економіки.
Першими наслідками реформ було те, що різко впала реальна за¬робітна плата, зросли ціни та рівень безробіття. Але водночас полі¬пшилась ситуація з пропозицією товарів, а досить швидко стабілізу¬вались і економічні процеси.
Соціальна політика будувалася за принципами фрейбурзької школи і була спрямована на підтримку економічного курсу держави. Вона виходила з ідеї, що соціальний добробут будується на міцній економіці, тому все, що перешкоджає розвитку економіки, навіть коли воно є соціальне справедливим, не може братися до уваги.
Проведення економічної реформи натрапило на сильний опір спочатку окупаційної влади, яка нав'язувала власну економічну по¬літику, що мала б сприяти поглибленню економічної залежності Німеччини від країн-переможниць, потім на опір профспілок і полі¬тичних партій, не згодних із жорсткою соціальною політикою, і, врешті-решт, на опір підприємців, котрим дуже не до смаку були прийняті 1947 p. закони про декартелізацію та демонополізацію.
Крім того, згідно із міграційним законодавством стимулювався приплив робочої сили з-за кордону, що створювало умови для стабі¬лізації ринку робочої сили, скорочувало її дефіцит. Одночасно в країну прибуло чимало емігрантів-підприємців, яких приваблювала висока норма прибутку, високий рівень попиту на товари, можливо¬сті інвестиційної діяльності. Вони мали конкурентні переваги перед місцевими підприємцями, і це викликало протест останніх. Л. Ер¬хард зумів витримати й ці протести.Наступним випробуванням для нового курсу були наслідки ко¬рейської кризи (1951), що призвела до зростання цін, інфляційних процесів. Закінчувався термін дії «плану Маршалла», у зв'язку з чим постала проблема дефіциту торгового балансу. Усі політичні партії та угруповання почали вимагати прямого втручання держави в економіку. Однак і в цьому разі Ерхард відповів відмовою. За кілька років навіть найбільш упереджені противники Л. Ерхарда не могли не визнати, що він переміг.