Неолібералізм, лондонська, фрейбурзька, паризька, чиказька школи

Оптимальну кількість грошей у обігу він пропонує визначати за допомогою рівняння обміну, відповідно до якого загальна ціна створеного в межах країни продукту має дорівнювати розмірам грошової маси, помноженої на швидкість обороту. Вартісну оцінку обсягів виробництва відображено у валовому національному проду¬кті. Фрідмен доводить, що між динамікою грошової маси і динамі¬кою національного продукту існує стійкий кореляційний зв'язок. Тому грошова емісія має бути орієнтованою на приріст ВНП.

Фрідмен пропонує підтримувати темп приросту грошової маси:

готівки (чеки, банкноти, вклади до запитання і т. ін.) - на рівні 3-х % на ріі^ потенційних грошей (строкових вкладів і облігацій державних Позик) - на 1 %. У цілому приріст не може бути біль¬шим за 4-5% щорічно, виходячи з тенденції до сповільнення швидкості обороту грошової одиниці та стабільності приросту наці¬онального продукту в США за тривалий період. Темпи середньоріч¬ної інфляції не повинні перевищувати цих показників, оскільки мо¬жливе розкручування інфляційної спіралі.

Такий підхід забезпечуватиме стабільну грошову кон'юнктуру.

Ставка процента. Фрідмен вказує, що в центрі кейнсіанської моделі перебувають інвестиції як стабілізатор циклічного розвитку. Тому ця модель передбачає регулюючий вплив держави на норму процента за кредит з метою стимулювання інвестиційних процесів.

На думку Фрідмена, регулювання ставки процента є використан¬ням інфляційних процесів на користь держави для покриття її витрат. Адже регулювання ставки процента зв'язане з грошовою емісією.

За наростання кризових явищ Центральний банк збільшує гро¬шову пропозицію і знижує ставку процента, стимулюючи інвесту¬вання. Зростання інвестицій веде до підвищення зайнятості, збіль¬шення ВНП та доходів, проте призводить до нового збільшення попиту на гроші, тобто проблема задоволення грошового попиту за¬лишається невирішеною.

Фрідмен бачить цей недолік кейнсіанської схеми і зауважує, що саме завдяки регулюванню ставки процента грошовий попит ніколи не буде стабільним. За цих умов зростання грошової пропозиції спричинятиме негайну реакцію ринку: відбудеться зростання цін на товари та послуги. Така політика регулювання попиту на гроші в довгостроковому періоді призведе до того, що держава буде змуше¬на здійснювати фактично інфляційне фінансування. Тому держава має контролювати пропозицію грошей, а не попит на них, і необ¬хідність у регулюванні кредитної ставки відпаде.

Фрідмен уважав, що норма процента як ціна кредитних грошей визначається співвідношенням попиту на них і їхньою пропозицією. Він стверджував, що попит на гроші є об'єктивно стабільним і зв'язаним із динамікою основних економічних показників - вало¬вого національного продукту, національного доходу, реальних до¬ходів на душу населення, зайнятості та ін., тобто зв'язок між ВНП і грошовою масою є тіснішим, ніж між ВНП і ставкою процента.

Якщо пропозиція грошей (а не попит на них) буде регулюватись державою і якщо вона також буде орієнтованою на основні еконо¬мічні показники, то ставка процента встановлюватиметься ринком і сприятиме активізації механізмів саморегулювання економіки.

Звичайно, суттєвий вплив на ставку процента справляють і інші чинники, зокрема співвідношення кількості грошей, що перебува¬ють у сфері обігу, та грошей, які зберігаються на рахунках (відкла¬дений попит) і потенційно є джерелом кредитування і неконтрольо-ваного збільшення кількості грошей у обігу. Але ринок може регулювати і цю проблему. Більше того, відкладений попит може відігравати роль «вбудованого» стабілізатора, за необхідності забез¬печуючи поповнення каналів грошового обігу.

Проблема зайнятості. Основним завданням державного втру¬чання в економіку, на думку Кейнса, є вирішення проблеми зрос¬тання ділової активності, а відтак, зниження рівня безробіття.Аналізуючи залежність між зайнятістю та інфляцією, кейнсіанці посилались на «криву Філліпса», яка ілюструвала існування зворот¬ного зв'язку між заробітною платою, цінами та рівнем безробіття, між інфляцією та безробіттям. Виходячи з того, що зайнятість зале¬жить від рівня заробітної плати, вони робили висновок, що пробле¬му зайнятості можна вирішити за допомогою помірної інфляції, яка допомагає створити ілюзію зростання заробітної плати, а насправді заморожує її на певному мінімальному рівні.