Неолібералізм, лондонська, фрейбурзька, паризька, чиказька школи
Хайєк наголошує, що коли суспільство хоче мати ефективну економіку - воно мусить розірвати зв'язок між фіскальною і гро¬шовою політикою, зробити незалежними витрати бюджету і грошо¬ву масу, позбавити державу права здійснювати емісію грошей та ре¬гулювати грошові ринки.
Отже, неоліберальна спрямованість теорії Хайєка полягає в тім, що він пропонує обмежити роль держави виконанням інституціональних (законодавчої, виховної тощо) та охоронної функцій, спря¬мованих на відновлення дії ринкових механізмів. Соціальні пробле¬ми та їх вирішення державою допускаються лише в тих межах, що визначаються розмірами витратної частини бюджету. Усі члени су¬спільства мають отримувати лише зароблені доходи, а не очікувати допомоги від суспільства. Соціальна нерівність, на думку Хайєка, є закономірним явищем, яке сприяє розвиткові суспільства. У суспі¬льстві відбувається спонтанний відбір за ознаками життєздатності. Будь-яка форма розподілу доходів є справедливою, якщо вона сприяє розвитку виробництва.
Абсолютизація Хайєком багатьох аспектів лібералізму є скрай-нім проявом неокласичних тенденцій в економічній теорії. ^"Неолібералізм у Німеччині. Теорія соціально-ринкового гос-подарства.Юсобливостями німецького неолібералізму є те, що пре¬дставники "цієї течії не обмежуються методологією неокласиків, а застосовують також інституціональні підходи, розроблені ще істо¬ричною школою. Німецька неоліберальна теорія поєднує ідеї силь¬ної держави, що виконує інституціональні, організаторські та вихо¬вні функції, і має на меті свідомо створити сильну конкурентну економіку, спираючись на особливий менталітет нації, здатної до самоорганізації і самопожертви, та на неокласичні ідеї саморегулю¬вання економіки.
Основоположником неоліберального напрямку німецької еконо¬мічної теорії по праву вважають Вальтера Ойкена, який у повоєнні роки заснував цілу школу, що займалась проблемами впровадження в життя неоліберальних ідей. Вона отримала назву фрейбурзької. До цієї школи належать такі відомі теоретики, як А. Мюллер-Армак, Ф. Бем, А. Рюстов, швейцарський професор Репке, Л. Ерхард та інші.
Фрейбурзька школа сформувалася на базі критики деяких теоре¬тичних положень німецької історичної школи. Ойкен уважав поми¬лкою те, що історична школа залишала поза увагою домінуючу роль економіки, зосереджуючись на виховній та інституціональній функ¬ціях держави, які в кінцевому рахунку були поставлені на службу диктатурі. Коли після війни в країні розгорнулась дискусія щодо використання кейнсіанських методів управління економікою, пред¬ставники фрейбурзької школи виступили проти. Вони вважали, що кейнсіанство сприятиме формуванню авторитаризму, до якого зав¬жди була схильна німецька нація. Методом запобігання диктатурі представники фрейбурзької школи вважали встановлення конкурен¬тного ладу та обмеження втручання держави в економіку, і проти¬ставляли як кейнсіанству, так і ортодоксальному неокласицизму власну модель «соціально-ринкового господарства».
Німецький неолібералізм часто називають «ордолібералізмом» за назвою щорічного видання фрейбурзької школи - журналу «Ор¬до»1, заснованого 1948 р. Ойкеном і Бемом.
Вальтер Ойкен (1891-1950) вивчав політекономію, історію, філософію в університетах Кіля, Бонна, Йєни. 1913 року отримує вчений ступінь кандидата наук. З 1914р. і до закінчення першої світової війни був на фронті. 1921 р. в Берлінському університе¬ті здобуває ступінь доктора наук. З цього часу основним об'єк¬том його дослідження стають економічні проблеми розвитку су¬спільства.
З 1925 р. В. Ойкен є професором університету в Тюбінгені, а з 1927 p. - у Фрейбурзі. Там він заснував економічну школу, основ¬ною ідеєю якої було створення теорії майбутнього суспільства, по¬будованого на принципі свободи та достойного людини економіч¬ного й суспільного порядку.
Його перу належить багато економічних праць, найвідоміші з яких «Критичні нотатки з проблеми грошей в Німеччині» (1923), «Міжнародна валютна проблема» (1925), «Теоретичні дослідження капіталу» (1934 і друге, доповнене визначенням функцій політичної економії, видання - 1954), «Основні принципи національної еко¬номії» (1940), яка витримала багато видань, а також «Основні прин¬ципи економічної політики», що вийшла вже після його смерті, 1952 p. Усі його праці грунтувалися на класичних підходах до ана¬лізу, усупереч історико-націоналістичній спрямованості німецької економічної науки.У сучасній економічній теорії праця В. Ойкена «Основні прин¬ципи національної економіки» вважається однією з найвидатніших щодо методології економічного аналізу типів суспільного ладу.
Немарксистські погляди на будову соціалістичного суспільства сьогодні інтерпретуються згідно з основними положеннями, викла¬деними у цій праці.
Методологія аналізу. В основу поглядів В. Ойкена покладено веберівську теорію «ідеальних типів». На цій базі він сформулював поняття «ідеального типу господарства» як моделі, котра передає лише основні закономірності суспільно-економічного розвитку і не описує другорядних економічних явищ, що завжди супроводжують будь-яку економіку, ї