Основні напрямки і характер еволюції економічної теорії в Україні в період наростання державного тоталітаризму (20-30 рр. ХХ ст.)

Проте розумну, а головне ефективну економічну політику щодо села невдовзі було замінено насильницьким кооперуванням селянських господарств з метою реалізації ідеї усуспільнення власності. На зміну плануванню умов розвитку сільського госпо¬дарства прийшло планування діяльності сільськогосподарських одиниць.

У 30-х роках були майже повністю сформульовані методологічні підходи визначення основних категорій, предмета та методу полі¬тичної економії, які полягали в ідеологізації основних положень економічної теорії.

У 1931 році в науку запроваджується поняття «політична еконо¬мія соціалізму», автором якого був М. А. Вознесенський. Він пи¬сав, що політична економія в СРСР має стати наукою про особливий спосіб виробництва — соціалізм, щоб досліджувати особливі, спе¬цифічні економічні закони, бо націоналізація засобів виробництва означає «революційний перехід від епохи стихійних економічних законів до епохи економічних законів, свідомо встановлених панів¬ним пролетаріатом»'.

Цей погляд підтримали й розвинули Л. М. Гатовський, Г. Д. Де¬ментьев та інші.

З цього часу і до середини 50-х років в економічній теорії панує методологічний принцип, що полягав у визначенні закономірностей економічного розвитку як похідного від «волі» пролетаріату та про¬летарської держави. Основним економічним законом соціалізму бу¬ло визнано планування народного господарства державою диктату¬ри пролетаріату.Суть товарно-грошових відносин за соціалізму визначалася тіль¬ки через їхню обліково-аналітичну функцію. Указувалось, що то¬варна природа виробництва відмирає разом з товарним характе¬ром робочої сили. Ціна товару, що поряд з грошима використовує¬ться за соціалізму як тимчасовий засіб обігу, може встановлюватись планомірно державою і не відіграє тієї регулюючої ролі, що за капі¬талізму.

Такі «теоретичні узагальнення» з приводу особливої природи то¬варно-грошових відносин за соціалізму визначили на багато років наперед застійну ситуацію, оскільки майже цілком заперечували грошовий фактор як спосіб усебічного стимулюючого впливу на економічні процеси.

В економічній літературі гостро критикувалась теза про підпо¬рядкованість розподілу вимогам виробництва, сформульована на початку 20-х pp. у підручнику «Курс політичної економії» А. Богда¬нова та І. Степанова, які писали, що прибуток є основою розши¬реного відтворення, основою нагромадження. Цей погляд було визнано «ворожим». Головним цільовим призначенням прибутку проголошувалося підвищення рівня життя населення.

Ні рента, ні заробітна плата, ні прибуток не розглядались як вар¬тісні категорії, що було, по суті, запереченням марксизму. Це пояс¬нювалось новими умовами господарювання: браком приватної фор¬ми власності і товарної форми виробництва.

Саме в ці роки розподіл за соціалізму було визнано за особли¬ву сферу, якою керують не об'єктивні закони, а держава і яка має на меті планомірно створювати умови для усебічного розвитку со¬ціалізму.

Усе це визначило ставлення до управління виробництвом як до процесу, що свідомо здійснюється державою через директивне пла¬нування не лише економічної, а й усіх інших сфер суспільного життя.

Було також запропоновано коло питань, які має досліджувати політична економія соціалізму і щодо яких можна «дискутувати», а заразом і повідомлено висновки, які мають бути обов'язково зроб¬лені в ході цих «дискусій».

Отже, на початку 20-х pp. у теоретичному протиборстві зіткну¬лись два напрями економічної думки: той, що базувався на неокла¬сичному підході і намагався пристосувати цей підхід до нової еко¬номічної практики, і той, що грунтувався на ортодоксальному розумінні марксизму.

Представники цих двох напрямів по-різному трактували законо¬мірності розвитку.

Перші вважали, що суспільство розвивається за об'єктивними економічними законами, і висували свою програму демократичного оновлення держави на засадах збереження всіх форм власності, ринкових відносин, принципів приватної ініціативи. Визнання об'єктивності законів у їхньому трактуванні означало, що свої регу¬люючі дії держава повинна спрямувати на створення умов для віль¬ного розвитку ринкового господарства.