Основні напрямки і характер еволюції економічної теорії в Україні в період наростання державного тоталітаризму (20-30 рр. ХХ ст.)

Прихильники директивного планування дотримувалися думки, що планування треба орієнтувати як на перспективу, так і на поточ¬ний період, як на окремі галузі, так і на народне господарство в ці¬лому. План має відображати концепцію загального розвитку соціа¬лізму, грунтуватися на конкретних (контрольних) цифрах, бути реалістичним.

Реалізм у плануванні сприймався як необхідність обов'язкового порівнювання витрат і результатів виробництва (навіть за умов де¬фіциту). Єдине, що залишилось не визначеним, — це способи вимі¬рювання цих витрат та результатів, оскільки автори заперечували ціннісні показники, як і товарно-грошові відносини.Особливо складним і винятково гострим було питання провідних ланок у соціалістичному плані. Запеклі дискусії з цієї проблеми за¬полонили багато сторінок економічної літератури. Прихильники ідеї директивного планування обстоювали курс на переважаючий розви¬ток важкої промисловості, яка створювала умови для усуспільнення власності.

Так, Ф. Дзержинський, аналізуючи джерела соціалістичної ін¬дустріалізації, критикував позицію Сокольникова, що виступав про¬ти мобілізації так званих внутрішніх засобів для соціалістичної індустрії, оскільки вона проводилась коштом селянського, несоціалістичного господарства.

Ідеї соціалістичної індустріалізації захищав і В. Куйбишев. Він указував, що врахування потреб аграрного сектора суперечить курсу на створення соціалістичної власності, різко критикував «буржуазних» економістів (А. Гінзбурга та ін.) — авторів першого проекту промислової п'ятирічки, в якому не знайшли відображення насущні потреби індустріалізації .

Струмилін, виступаючи з приводу надрукованих 1925 р. «Конт¬рольных цифр развития народного хозяйства в 1925-26 гг.», запро¬понував власний комплексний план розвитку народного господарс¬тва на відміну від наявних планів розвитку окремих галузей. Провідною ланкою в ньому також була важка індустрія, а першоче¬рговим завданням — створення умов для планування: економічних (суспільна власність на засоби виробництва) і політичних (диктату¬ра пролетаріату).

Свій погляд на проблеми співвідношення плану й ринку у пере¬хідний період виклав Троцький у доповіді на XII з'їзді партії (кві¬тень 1923 p.). «Ми відкрито визнали, що ... одним централізованим плановим способом у нашій країні і за нашого економічного рівня ми не можемо проводити регулювання господарського життя, і ми звернулися до диявола ринку: «Прийди на допомогу». «Треба кори¬стуватися старими, ринковими (методами), поки не створили но¬вих — централізованих, планових, звітних» .

У доповіді Троцького давалося визначення суті та методів пла¬нування за умов нової економічної політики. У масштабах суспільс¬тва в капіталістичному секторі план замінюється ринком, вільною грою економічних сил, конкуренцією, законом попиту і пропози¬ції тощо. У такий спосіб встановлюється належний розподіл сил та коштів.

Намагання визначити через планове втручання господарський розвиток, замінити регулюючу роботу ринку адміністративними за¬ходами, уважає Троцький, неминуче породжуватиме господарські кризи того самого типу, які спостерігалися в добу «воєнного кому¬нізму»: «Наші кризи до цих пір є значно більше кризами, що випли¬вають з недостатності або неправильності планового підходу, з ор¬ганізаційної безпорадності або непристосованості держапарату до нових методів роботи, до нової економічної політики, ніж з ринку як такого».

Троцький уважав, що планова робота полягає в поєднанні сили ринку з силою плану; для ринкової сфери він передбачав інші мето¬ди регулювання, ніж щодо державного сектора.

Методологічний підхід іншої групи економістів до визначення ролі планування полягав у поєднанні всіх секторів господарства на засадах ринкових відносин. На противагу концепції «план-директи¬ва» вони розвивали ідею «план-прогноз».

На їхню думку, на першому етапі відновлення економіки необ¬хідно починати з аграрного сектора, який функціонує за принципом реалізації приватного інтересу і створює економічні умови для роз¬витку важкої промисловості.

Усі економічні труднощі й диспропорції в народному господарс¬тві вони пояснювали «суперіндустріальною» орієнтацією радянської економіки. М. Кондратьев, І. Калінніков, В. Базаров, В. Громан та інші наполягали на тому, що провідною ланкою у плані-прогнозі повинне бути сільське господарство.