Основні напрямки і характер еволюції економічної теорії в Україні в період наростання державного тоталітаризму (20-30 рр. ХХ ст.)
Тому Ленін і висуває ідею про перехід до соціалізму через поступове перетворення всіх форм приватної власності на влас¬ність суспільну, соціалістичну: «Перше, що встановлено абсолютно точно усією теорією розвитку, всією наукою взагалі, і що забували утопісти, що забувають сучасні опортуністи, які бояться соціалісти¬чної революції, — це та обставина, що історично, безсумнівно, по¬винна бути особлива стадія або особливий етап переходу від капіта¬лізму до комунізму» .Ленін сформулював ідею багатоукладності перехідної економі¬ки, тобто об'єктивну необхідність достатньо тривалого співіснуван¬ня соціалістичного укладу з укладами приватногосподарськими, у тім числі з дрібнотоварним і капіталістичним, та конкурен¬цію «державної промисловості» («національних фабрик») з іншими укладами.
Було теоретично визначено структуру конкретних економічних перехідних заходів і послідовність їх здійснення. Ішлося про захо¬ди як загальнодемократичного, трансформаційного порядку, так і «власне соціалістичного усуспільнення», в тім числі про: експропрі¬ацію власності, націоналізацію банків, скасування права насліду¬вання та ін.
Ленінська концепція виходила з необхідності збереження у бага¬тьох сферах народного господарства товарної організації суспільно¬го виробництва, тобто тимчасової, вимушеної, несоціалістичної йо¬го форми, регульованої законом вартості.
Важливе місце у програмі побудови соціалізму належало аграр¬ному питанню, обгрунтуванню стратегії соціалістичного усуспіль¬нення сільського господарства, зокрема кооперування дрібних ви¬робників села.
Ленін займав особливу позицію в гострих дискусіях періоду «во¬єнного комунізму» з питань сільського господарства. Так, у проекті програми РКП(б) він писав, що у створенні великого сільського го¬сподарства «головним завданням радянської влади є існування та дослідження на практиці найбільш доцільних і практичних перехід¬них засобів у цьому напрямі», а на VIII Всеросійському з'їзді Рад 1920 p. відкрито говорив про необхідність у перехідний період «спиратися на одноосібного селянина, він такий і іншим не буде, і мріяти про перехід до соціалізму та колективізації не доводиться».
Цю думку поділяла великий спеціаліст з аграрної статистики А. І. Хрящова, яка в статтях та книгах 20-х pp. запевняла, що для се¬лянських господарств характерні «соціально-органічні процеси»: ді¬лення, об'єднання, ліквідація, зміна економічної потужності. Дріб¬не селянське господарство, на її думку, є досить стабільним, а продукти класової диференціації не затримуються на селі (його за¬лишають обидві скрайні групи — пролетаризовані бідняки та бага¬тії, що стали капіталістами), тому слід зважати на реальний стан справ.
Зусиллями В. Леніна на IX з'їзді РКП(б) було заблоковано резо¬люцію В. Мілютіна про одержавлення кооперації, підтриману біль¬шістю промовців. Ленін доводив, що «зараз говорити про націоналі¬зацію кооперації не бачиться можливим», посилаючись на те, що для цього ще не визріли умови.
Того, що суспільна форма власності є вирішальною для станов¬лення соціалізму, не заперечували економісти жодного з напрямів. Їх¬ні погляди різнилися лише щодо питання доцільності й можливості формування соціалістичної власності, перемоги соціалізму взагалі.
До першої річниці Жовтневої революції було видано збірку ста¬тей, присвячених економічній історії молодої республіки. Л. Мар¬тов, наприклад, писав у цій збірці, що, на його думку, соціалізм в Росії взагалі збудувати неможливо через економічну відсталість держави. Ні селянство, ні напівпролетарське населення післявоєн¬них міст, ні інтелігенція не проявили за рік потягу до соціалізму, вони повністю пройняті духом капіталістичної наживи. Він указу¬вав, що намагання більшовиків опиратися на самодіяльність мас наштовхується на анархію: на селі запанував «ледар» — бідняк, який утискає господаря — трудового селянина, а у місті пролетарі вимагають лише задоволення своїх споживчих інстинктів і ухиляю¬ться від розвитку продуктивних сил. Більшовики ж погоджуються з цими настроями, запроваджуючи «споживчий комунізм».
«Економічна політика більшовиків, — пише у статті «Народне господарство і «соціалізм» Д. Далін, — це суцільний утопізм та док¬тринерство». «Більшовицький соціалізм» став перемогою принципу «поділу» і у сфері розподілу, і у сфері виробництва. Держава пока¬зала повну неспроможність керувати виробництвом: «де є виробни¬цтво, там нема «соціалізму», де є «соціалізм», там нема виробницт¬ва», — закінчує Далін.
Пізніше (в еміграції) він видав книжку, де доводив, що в галузі побудови соціалістичної економіки у радянській Росії спостерігає¬ться «сама тільки суцільна грандіозна невдача». Корінь цієї невда¬чі — у ставленні більшовиків до селянства. Отримавши землю з рук Радянської влади, селяни негайно відмовилися від участі в револю¬ційній боротьбі і стали завзятими захисниками приватної власності, об'єдналися з буржуазією. Радянська влада змушена була почати справжню війну з селянством, що неминуче мало призвести до руй¬нування у господарстві.