Азовське море
В лимані поширена прибережно-водяна рослинність - очерет південний, осоки, водорості, які є місцем гніздування багатьох видів птахів, місцем нересту та нагулу промислових видів прісноводних та морських риб. Тут водяться щука, лящ, судак, короп, 4 види кефалі, атерина, в останні роки - акліматизована дальньосхідна кефаль-піленгас, камбала, бички. Молочний лиман є і господарським об'єктом, в якому ведеться рибальство і рекреаційна діяльність.
Біля міста Приморська знаходиться Цілющий лиман, який відокремлений від моря піщаним пересипом. Довжина лимана 2,2 км, ширина 0,5 км з глибиною біля 1 метра та площею поверхні 1,1 кв. км. Береги піщані, низькі, крім південно-західних, які підвищенні, глинясті. Лиман живиться за рахунок морської води. Температура води +25-27о, іноді сягає +30-35о. Дно вкрито шаром лікувальної грязі чорного та сірого кольору, яку викрористовують для грязелікування.
На території Північного Приазов'я - від Генічеська до гирла Дона налічується від 245 до 253 озер. На ділянці від Генічеська до Бердянська налічується більше 100 солоних водоймищ. Хоча вони на протязі року значно змінюють об'єм, розміри та хімічний склад води, більшість з них ніколи не висихають до дна, бо вони є за генетичним типом лагунними. Утворення їх відбувається на акумулятивних ділянках узбережжя моря, його косах та пересипах за рахунок епізодичного або постійного зв'язку з ним. Епізодично гідрологічний зв'язок обумовлюється прямим нагоном води під час штормів. Постійний звязок відбувається за рахунок фільтрації морської води через піщані пересипи. Влітку вода в таких водоймах мінералізується і перетворюється у ропу, концентрація солей в якій залежить від пори року.
Стійке епейрогенічне опускання узбережжя Азовського моря зумовлює затоплення низовин степових річок та балок. Саме на цих місцях утворилися озера лиманного типу, сягаючи іноді великих розмірів. Серед таких - Молочний, Утлюкський лимани, площа яких сягає сотні квадратних кілометрів.
Озера лиманного типу відкриваються або в сторону моря, або відокремлені від нього косами та пересипами. Сольовий склад таких озер залежить від концентрації хлорида натрія, магнія, сульфату кальція та магнію і гідрокарбонату магнія.У формуванні вод лагунних та лиманних озер приймають участь богаті сульфатами води степових річок та зливові води з поверхні степових угідь. Ранньою весною, коли вода в таких озерах значно опріснена, відбувається підвищення активності життєвих форм.Серед солоних озер лагунного типу Північного Приазов'я за їх територіальною приналежністю можна виділити три основних групи - Молочанська, Обитічненська та Бердянська. В межах Бердянської коси налічується 23 озера, починаючись від Солодкого лимана - затоплене морем гирло річки Берда. Звідси такі озера простягнулися на відстань 8 км на південь до центрального тіла Бердянської коси. Їх можно розділити на дві групи - північні, опріснені, які можна використовувати для розведення риби та південні - солоні, як резервати лікувальної грязі. Обитічненська група озер розташована на південь від Приморська уздовж морського узбережжя Обитічної коси. На ній розташовано багато безіменних солоних озер, але серед них виділяються два великих - Солоне та Лікувальне, яке розташоване біля підніжжя коси і має довжину більше 3,5 км. Солоне озеро розташоване на південний захід від Лікувального і його відокремлює від моря широка пересип. У зв'язку з цим ропа в ньому більш концентрована і за хімічним складом відрізняється від морської води. Дно цього озера вкрито шаром чорного сульфідного мулу, який однак не використовується з-за складності його доставки до грязелікувальні.
Багато лагунних озер розташовано на обох берегах Молочного лимана. Найбільші з них - Солоний Татир та Катир. Малі озера тут не постійні і можуть влітку випаровуватися до випадіння солі. В деяких з них товща лікувальної сульфідної грязі досягає 3 метрів. За хімічним складом ці грязі не поступаються Бердянським, але поки що їх не використовують, хоча вони можуть конкурувати з кращими Куяльницькими зразками грезей Одеського курортного района. Проблема також в тому, що промисловість Мелітополя частково скидає стоки у Молочний лиман, верхів'я якого вже отруєні. Потерпає від цього і річка Тащенак, Тащенакська депресія з лікувальними грязями.
Майже все узбережжя моря, лиманів, озер особливо в місцях, де впадають ріки, покрито водно-болотною рослинністю, що має особливу екологічну цінність. Це природні біофільтри, місця гніздування птахів і тому такі території, згідно Рамсарської угоди 1971 року, повинні находитися під особливим наглядом та охороною.
Беручи до уваги важливість проблем існування та використання лиманів, їх екологічне значення для підтримки та збереження екосистем моря, а також системи ріка-море, необхідно регулювати еколого-економічні відношення. Лиман є ланкою у специфічній системі море-лиман-ріка, в якій лиман є перехідною зоною між солоноводними та прісноводними організмами. Як правило у лиманах формується перехідна зона з специфічними прикордонними біоценозами, спільноти яких часто являють собою суміш ендемічних видів, існування яких обмежено акваторією лимана. Лиман - це екотон, який легко піддається впливу факторів евтрофікуючого характеру, з-за чого досить швидко, набагато швидше ніж у морі, відбуваються зміни, часто катастрофічні. Скид хімічно забруднених стоків, штучне обмеження водообміну у рибогосподарських цілях завжди веде до масової загибелі флори та фауни.