Азовське море
Азовське море
Море відноситься до середземноморського басейна Атлантичного океану і розташовано на півдні України та Росії між 45 град.16 хвил. і 47 град. 17 хвилин північної широти та 33 град. 36 хвилин і 39 град. 21 хвилина східної довготи. Його площа 38 тис. кв. км, об'єм 320 куб. км, середня глибина 7,4 м, а максимальна 15 м, що недостатньо для проходу великих океанських судів. Тому до портів України - Бердянськ, Маріуполь та Росії - Таганрог, Єйськ ведуть спеціальні канали по яким на протязі року (тому що море практично не замерзає) пливуть сюди кораблі з Турції, Греції, Італії, Іспанії, Югославії, Болгарії, Куби, Індії та багатьох інших країн. Щорічно ці канали поглиблюють, розчищають, чим завдають великої шкоди морській флорі та фауні.
Особливістю Азовського моря є його майже повна відокремленість від Світового океана. Через Керченську протоку довжиною близько 41 км при ширині від 4 до 45 км відбувається обмін водою з Чорним морем в незначній кількості. Головними джерелами постачання води є ріки і природні опади. Основні водні артерії Дон, який приносив у море біля 30 куб. км води та Кубань - 11 куб. км, а також ріки Приазов'я, які вносять біля 1 куб. км води щорічно. За рахунок опадів - біля 322 куб. км опрісненої води. Але випаровування відбирає майже 282 куб. км. Отже для моря лишається 40 куб. км води. В басейні Азовського моря нараховується близько 130 штучних водоймищ з загальною площею водного дзеркала 6000 кв. км і сумарним об'ємом 40 куб. км. Отже, можна вважати, що для моря це нульовий баланс. Але за рахунок господарської діяльності, особливо індустрії, безповоротні втрати води складають майже 15 куб. км. Зважаючи на те, що через ріки відбувається винос солей з сільськогосподарських полів - майже 2,5 млн. тон та за рахунок притоку чорноморської води у кількості біля 38 куб. км, що еквівалентно вносу 200 млн. т солей, сумарний приріст солоності води в Азовському морі складає біля 1 проміле відносно багаторічного середнього значення (10-11 проміле).
В акваторії щорічно накопичується біля 12 млн. тон речовин, з яких за рахунок річкового зносу твердих більше 8 млн. тон, органічних речовин фітопланктону та бентосу більше 2 млн. тон і майже стільки ж карбонатів. До цього слід додати 2,5-3 млн. тон продуктів абразії берегів. Все це сприяє осадконакопиченню на дні із швидкістю 2 мм за рік. Це один з факторів поступового обміління моря - за 1000 років майже на 2 метри. Але цьому процесу протистоїть інший процес - повільне прогибання дна, яке найбільш виражене у центральній частині моря. Це супроводжується поступовою абразією берегів. З-за цього відбувається їх розмив - для берега Керченського півострова не більше 0,2 м за рік, а для східного берега Бердянської коси біля одного метра за рік. З - за цьго маса абразії щорічно складає у мільйонах тон: на ділянці Білосарайської коси біля 13, а на Керченському півострові тільки 0,21.
Сучасні абразійно-акумулятивні явища посилюються або слабшають завдяки неотектонічним рухам, які відбуваються у прибережних смугах і сприяють накопиченню мулу на дні моря. Досліджуючи абсолютний вік донного мулу було встановлено, що він дорівнює 230-360 мільйонів років, що і визначає вік Азовського моря. За іншими даними їх вік 400-650 млн. років. Але море не завжди було таким як нині. Був час, коли воно перетворювалося на систему озер, по яким протікав палео-Дон. Геологічна історія Азовського моря розглядається в літературі (Андрусов М.І., Архангельський А.Д., Бондарчук В.Г., Страхов М.М., Федоров П.В.), як історія розвитку однієї з великих заток Чорного моря. В пізньому пліоцені (біля 2-3 млн. років тому) вода в морі була дуже прісною. У ранньочетвертинній епосі завдяки епейрогенічному підняттю Українського щита рівень води в Азово-Чорноморському басейні знизився майже на 100 метрів нижче сучасного, обумовлюючи посилення ерозійної діяльності. Ріки Північного Приазов'я мали вигляд гірських потоків, які виносили багато гірського матеріалу. Очевидно він приймав участь у формуванні сучасних кіс, про що писав І.М. Лобанов (науковий співробітник Бердянського державного педагогічного інституту) у 1940 році.
Важливу роль в Азовському морі відіграють течиї, на які впливають три основні причини: впливи вітрів, охоплюючих всю або значну частину моря; компенсаційні явища, які відновлюють нормальну рівневу поверхню моря та береговий водний стік . Перший фактор вирішальний і визначає як систему течій, так і середню циркуляцію водних мас. Компенсаційні течиї - наслідок сгінно-нагінних явищ, які мають суттєве значення для окремих районів моря. Вплив берегового стоку домінує лише при тривалих штилях і малій швидкості вітрів або при наяві льодового покриву. Змінність течій - специфічна риса гідрологічного режиму Азовського моря. Вони швидко виникають і втягують до руху всю товщу води, досягаючи в окремих випадках значних швидкостей, і також швидко згасають з припиненням дії причин, які викликали їх - в основному вітру.Для Азовського моря найбільш характерні дві системи течій, які створюються найбільш часто повторюваними вітрами північно-східного та південно-західного напрямків. Тривалість вітрів інших напрямків, як правило, не перевищує трьох годин на добу і тому якихось інших стійких систем течій не виникає. В залежності від швидкості та тривалості дії вітру, рух водних мас в мілководних частинах моря декілька відрізняється. На мілководді, особливо уздовж північного та західного берегів моря, течія від поверхні до дна має один напрям і при помірному, 3-5 балів вітрі, виникає одна черга швидкостей. При вітрах силою 5-7 балів і тривалістю більше ніж 8-10 годин швидкість течиї в шарах, що знаходяться нижче, на 0,35-0,75 км за годину менше, ніж на поверхні.