Демографія (шпаргалка)

5. Розрізняють також добровільну міграцію, коли люди самі приймають рішення про свій переїзд, і примусову, коли пере¬міщення здійснюється незалежно від їхнього бажання.

3. МІГРАЦІЙНА ПОВЕДІНКА,УСТАНОВКА І МОТИВАЦІЯ

Міграція — складний процес, і у різних дослідженнях її ха¬рактеризують з різних сторін, відповідно класифікуючи за пев¬ною низкою ознак. Розглянемо основні класифікації міграцій.

Міграцію називають ще формою задоволення потреб на¬селення, реалізація яких вимагає зміни місця проживання. Таким чином, прийняття рішення про міграцію та його реалі¬зація є результатом міграційної поведінки. Психічним регулято¬ром міграційної поведінки є міграційна установка, тобто схильність чи негативне ставлення до зміни місця і умов меш¬кання. Міграційна установка залежить від соціально-психоло¬гічного стану особи, або міграційної мотивації.

Міграційна мо¬тивація - це психічний стан особистості, який спонукає її до досягнення певної мети (соціального, економічного, психоло¬гічного характеру), яка вимагає зміни місця проживання.

4. ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ МІГРАЦІЇ

При дослідженні міграції, як і будь-яких інших демографі¬чних явищ, важливо знати їхні кількісні характеристики. Для відкритого населення визначають показники, що характеризу¬ють його міграційну взаємодію з іншим населенням. Для насе¬лення будь-якої території (країни, району, міста та ін.) міграція поділяється на вибуття за її межі і на прибуття ззовні. Різниця між числом прибуттів і вибуттів за певний період складає саль¬до міграції (нетто-міграцію, або чисту міграцію), сума ж вибуттів і прибуттів дає показник обсягу міграції (валову міграцію, брутто-міграцію).Число вибуттів, прибуттів, нетто- і брутто- міграції можна виразити в абсолютних числах, що дозволять наочно предста¬вити міграційну картину, однак не покажуть інтенсивності міграції, що залежить також від загальної чисельності населен¬ня, у якому відбуваються міграції. Інтенсивність міграції вира¬жається відносними показниками - коефіцієнтами інтенсив¬ності міграції. Звичайно обчислюють коефіцієнти прибуття і коефіцієнти вибуття та відносне сальдо міграції:

І — чисельність прибулих;

Е — чисельність вибулих.

Існує ще загальний коефіцієнт рухливості, що визначають як відношення всіх міграційних переміщень (вибуттів і при¬буттів) до загальної чисельності населення:

При аналізі міграційних процесів часто виникає не¬обхідність у розчленовуванні міграції на окремі частини. Мігра¬цію звичайно поділяють на міграційні потоки, тобто на групи мігрантів, що мають спільні території вибуття або прибуття, а також на міграційні когорти — сукупності людей, об'єднаних за гальним періодом міграції, враховують мігрантів і за порядко¬вим номером їхньої міграції (тобто скільки разів вони переміща¬лися з місця на місце).

Не менш важливе значення має вивчення складу мігрантів — за статтю і віком, соціальною приналежністю, національністю та ін., оскільки міграційна рухливість різних груп населення досить різнорідна. Особливості складу мігрантів можуть при¬водити до істотних зрушень у структурі населення у місцях ви¬буття і в районах прибуття.

Для того, щоб мати уяву про інтенсивність міграції виз¬наченої групи населення (наприклад, етнічної), застосову¬ють часткові коефіцієнти міграції, що обчислюють як відно¬шення обсягу міграції певної групи до чисельності цієї групи. При тимчасових і територіальних зіставленнях користуються індексом відносної інтенсивності міграції, який одержують як відношення часткового коефіцієнта інтенсивності міграції відповідної групи до загального коефіцієнта інтенсивності міграції.

Значно глибший опис процесу міграції дають таблиці рух¬ливості, які будують за тими ж принципами, що й усі демог¬рафічні таблиці. Такі таблиці бувають двох типів — чисті і ком¬біновані. Таблиці містять когорту тих, хто ніколи не мігрував, чисельність яких зменшується під впливом ймовірності міграції у певному віці (jc), ймовірності зміни стану та рубрику кількос¬тей мігрантів того чи іншого віку.