Сучасне соціально-демографічне становище в Україні
Водночас, в силу недосконалості існуючої системи соціального партнерства та неадекватності законодавчого забезпечення договірного регулювання заробітної плати, потенціал галузевих та регіональних угод, колективних договорів використовується не повною мірою. Так, соціальні пільги працівникам, які охоплені колективними договорами, надаються переважно працівникам тих галузей, підприємства яких стабільно працюють. В основному, це підприємства морського транспорту, де на кожного працівника витрачено близько 784 гривень, метрополітену 552 гривні та авіаційного (322 гривні) транспорту. Що ж стосується працівників найменш оплачуваних галузей, які фінансуються переважно коштами бюджету (охорона здоров’я, соціальне забезпечення, освіта, мистецтво), організації та установи, в яких вони працюють, були не в змозі виконати свої зобов’язання по наданню їм соціальних пільг в рамках укладеного колективного договору.
Це означає, що система соціального партнерства, яка існує в Україні, не може вважатися сформованою та цілісною, оскільки її правова, нормативна та організаційна бази ще недостатньо розвинені. Саме тому проведення цілеспрямованої політики щодо соціального захисту працюючих потребує чіткої координації дій органів законодавчої та виконавчої влади, профспілок та організацій роботодавців у напрямі чіткого розмежування основних функцій суб’єктів управління, удосконалення існуючої системи договірного регулювання, прийняття ряду законодавчих актів, які б забезпечували підвищення ролі трудових колективів у регулюванні соціально-трудових відносин.
Згідно з заявами прем’єр-міністра А. Кінаха, найближчими пріоритетами в реформуванні оплати праці в Україні будуть:
1) погашення до кінця 2001 року боргів із заробітної плати;
2) створення умов для підвищення заробітної плати за рахунок:
•запровадження погодинної оплати праці з встановленням її мінімальної межі;
•зменшення податкового навантаження на фонд оплати праці, трансформації системи оподаткування доходів громадян таким чином, щоб вона стимулювала їхнє зростання;
•розробки низки законодавчих та інших нормативно-правових актів, що гарантували б своєчасну індексацію зарплат, пенсій стипендій тощо.
Рівень життя населення
Уявлення про реальну вагу доходів, отримуваних населенням України, можна скласти за допомогою аналізу структури сукупних витрат. Так, у домогосподарствах, розташованих у міських поселеннях, частка сукупних витрат на харчування у 2000 році становила 62 %, витрати на непродовольчі товари складали 11,4 %, а оплата послуг - 17,1 %. Водночас, в сільській місцевості частка витрат на харчування становила 71,5 %, тоді як витрати на непродовольчі товари становили 10 %, а на оплату послуг 8,4 %.
Проаналізовані за даними вибіркового обстеження сукупні ресурси та сукупні витрати домогосподарств дозволяють оцінити рівні споживання населення, умовно визначити вартість спожитої продукції, отриманої з особистого підсобного господарства. Так, у 2000 році питома вага грошових доходів займала в структурі загальних доходів одного домогосподарства 72,4 %, тоді як частка спожитої продукції, отриманої з особистого підсобного господарства, становила 18,2 %. В містах частка грошових доходів в структурі загальних доходів становила близько 75,3 %, а частка спожитої продукції, отриманої з особистого підсобного господарства, - 8 %. У сільських поселеннях ці показники становили, відповідно, 54,0 % та 34,9 %. Це свідчить про те, що в аграрних регіонах грошові доходи не визначальні в структурі загальних доходів, отримуваних домогосподарством. Вони несуть майже таке ж навантаження в структурі загальних доходів, як і частка вартості спожитої продукції, отриманої з особистого підсобного господарства.У містах частка грошових витрат на продовольчі товари в структурі грошових витрат домогосподарства становила близько 64,5 %, частка грошових витрат на непродовольчі товари - 13,7 %, на послуги - 16,4 %, а на особисте підсобне господарство - близько 1,6 %. Водночас, у сільських поселеннях частка грошових витрат на продовольчі товари становила близько 57,2 %, частка грошових витрат на непродовольчі товари становила 16,1 %, частка грошових витрат на послуги складала 10,2 %, а частка витрат на особисте підсобне господарства складала близько 10,7 %. Слід зауважити, що в сільських регіонах, як правило, більш дешеве продовольство, а тому витрати на їжу значно нижчі, ніж у регіонах з більш високими доходами.
Оскільки більшість регіонів України переважно аграрні, можна припустити, що мінімальний рівень додаткових доходів забезпечується прямим споживанням чи продажем продукції з приватних господарств як на ринках, так і перекупникам. Для регіонів цієї групи офіційні дані про невисокий рівень доходів населення найбільше близькі до дійсності. Більш низький рівень цін на споживчі товари в регіоні може дозволяти знижувати витрати виробництва за рахунок можливості встановлення більш низького рівня заробітної плати, і з цієї точки зору сприяє здешевленню виробленої в регіоні промислової продукції, підвищуючи її конкурентоспроможність як на внутрірегіональному, так і на зовнішніх по відношенню до регіону ринках.