Сучасне соціально-демографічне становище в Україні
За січень-грудень 2000 року кількість вакантних посад зросла на 34,7 % і на 1 січня 2001 року становила 68,2 тис. одиниць. За цей період часу було введено в дію 133,5 тис. нових робочих місць. Переважна більшість нових робочих місць та вакантних посад була введена в дію на підприємствах колективної (56,6 %) та приватної (32,5 %) форм власності. При цьому кошти Державного фонду зайнятості на створення нових робочих місць практично не залучалися. Створення робочих місць відбувалося в основному з ініціативи та за рахунок коштів підприємств і не пов’язане із заходами державної політики зайнятості. Переважна більшість нових робочих місць введена в дію за рахунок розвитку малого та середнього підприємництва.
Важливим напрямком діяльності Державної служби зайнятості з послаблення напруги на ринку праці є організація громадських робіт. На таких роботах у 2000 році було зайнято 353,0 тисяч осіб, що на 41,4 % більше, ніж за відповідний період минулого року.
Урядом розроблена і чекає на затвердження Верховною Радою України Державна програма зайнятості населення на 2001-2004 роки. Програма є механізмом реалізації державної політики щодо сприяння зайнятості населення в Україні на період до 2004 року і спрямована на виконання завдань щодо регулювання ринку праці, визначених в Указах Президента України «Про основні напрями соціальної політики на період до 2004 року» і «Про основні напрями розвитку трудового потенціалу на період до 2010 року». Мета Програми полягає у проведенні державної політики сприяння зайнятості населення і запобігання масовому безробіттю внаслідок структурної перебудови економіки, підтримки соціально вразливих верств населення та соціального захисту безробітних в умовах запровадження системи загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.Не менш важливим напрямом часткового вирішення проблем зайнятості населення є орієнтація на самозайнятість та залучення незайнятого населення до підприємницької діяльності. Цілком закономірно постає питання про те, які категорії зайнятого населення відносити до категорії самозайнятих. У вітчизняній практиці термін «самозайнятість» стосується, насамперед, зайнятих в особистому підсобному господарстві, які виробляють сільськогосподарську продукцію не лише для власного споживання, а й для продажу (або обміну). Особи, які залучають до виконання певних видів робіт членів своїх сімей на безоплатній основі, також займають проміжну позицію між індивідуально зайнятими та підприємцями. Невеликі колективні підприємства, по суті, є об’єднаннями групи самозайнятих осіб. Це дозволяє виділити самозайнятість як різновид підприємницької діяльності, яка не потребує регулярного (постійного або періодичного) залучення найманих працівників або членів сім’ї. Сегмент самозайнятості в економічній системі України охоплює офіційно зареєстрованих індивідуалів, значну частину неформального сектора економіки, а також сегментарно перетинається з «тіньовим» сектором економіки. В умовах відсутності обов’язковості та складності процедури реєстрації деяких видів діяльності певна категорія самозайнятих не реєструється. Це означає, що самозайняті є потенційним резервом поповнення неформального сектора. Значна частина «прихованих» безробітних також зайнята незареєстрованою діяльністю. Поступова зміна економічної ситуації змусить цю частину економічно активного населення вийти на загальнонаціональний ринок праці та поповнити лави безробітних.
Значних масштабів набула незареєстрована зайнятість як основна стратегія виживання для більшості населення. Низький рівень оплати офіціальної праці призводить до поширення неформальної, «тіньової» та кримінальної зайнятості населення. За оцінками, саме у неформальному секторі сьогодні виробляється близько половини ВВП України, а загальна частка зайнятих у неформальній економіці сягає 11 млн осіб.
Аналіз динаміки змін чисельності самозайнятих в Україні за останні роки загалом свідчить про позитивні тенденції розвитку цього сегмента зайнятості. Чисельність самозайнятих у 2000 році збільшилась на 18,1 % та становила 1634 тис. чоловік, або 7,1 % економічно активного населення, а станом на кінець першого півріччя 2001 року 1679 тис. чоловік, або 7,3 % економічно активного населення. Водночас, розвиток цього виду зайнятості населення не можна вважати визначальним, оскільки його питома вага в загальній структурі населення, зайнятого економічною діяльністю, залишається незначною.
Рівень та структура доходів населення України
Доходи населення є визначальним чинником рівня життя громадян і важливим показником соціального становища в державі. На жаль, доводиться зазначити, що утримання у стані зайнятих в народному господарстві не означає автоматично збереження належного рівня життя громадянина. Адже навіть отримання заробітної плати не гарантує від перебування як працюючого, так і членів його сім’ї за порогом бідності.
Протягом десяти років рівень зростання доходів громадян і, в першу чергу, заробітної плати в декілька разів відстає від росту цін на товари і тарифів на послуги. За 1990-1999 рр. при зниженні ВВП в 2,5 раза, продуктивності праці у 1,5 раза, реальні грошові доходи зменшилися у 4,4 раза, реальна пенсія у 6,5 раза, реальна заробітна плата - в 4 рази (табл. 1). У цей період відбулися суттєві зміни в структурі доходів населення: значне скорочення частки оплати праці з 70,7 % у 1990 році до 48,9 % у 2000 році, зростання питомої ваги пенсій, допомог, стипендій відповідно з 15,8 % до 21 %. Інші надходження в грошових доходах становили 8,1 % у 1990 році і 20 % у 2000 році.