Сучасне соціально-демографічне становище в Україні

Відбувається різка поляризація населення за доходами. Якщо у 1990 році середній дохід 10 % найзаможніших громадян України в 4 рази перевищував відповідний показник 10 % найбідніших, то у 1996 році вже у 67 разів. 10 % населення України отримують сьогодні 40 % усіх доходів, причому, за експертними оцінками, 2/3 цих доходів мають кримінальне походження. Поляризація населення за доходами призводить до зростання соціальної напруги в суспільстві.

Низькою є питома вага заробітної плати у ВВП. Якщо в країнах Європи вона становить 50-60 %, то в Україні у 1998 році 48,6 %, у 2000 році 44,6 %. Натомість питома вага матеріальних витрат у ВВП постійно зростає.

Таблиця 1

Динаміка індексів реальної заробітної плати

(темп приросту за рік),%

Джерело: Україна за роки незалежності 1991-2001. // К.: Адміністрація Президента України, 2001. С. 241.Майже чверть працівників отримують заробітну плату, нижчу за межу бідності, а близько 70 % меншу за прожитковий мінімум. За підрахунками, середня зарплата працюючих, яка забезпечувала б прожитковий мінімум всім членам домогосподарств, мала б складати 824 гривні. У грудні 2000 року таку зарплату отримали менше 6 % працюючих, а середня зарплата за грудень 2000 року (296 гривень) складала 36 % цієї величини. Розмір середньомісячної номінальної заробітної плати протягом 2000 року становив 45 доларів США, що нижче відповідних показників Казахстану в 2,1 раза, Росії - в 1,8 раза, Білорусі в 1,6 раза.

Незважаючи на позитивні тенденції в економіці, середньорічний індекс реальної заробітної плати у 2000 році становив 99,1 % порівняно з 1999 роком (у 1999 році по відношенню до 1998 року він складав 91,1 %). У 2000 році близько 22,3 % від загальної кількості зайнятих в галузях економіки працівників було нараховано заробітну плату, нижчу від рівня мінімальної заробітної плати (остання в законодавчому порядку була встановлена на рівні 118 гривень).

Серед найважливіших причин, які обумовили різке падіння реальної заробітної плати в попередні роки, слід відзначити випереджаюче зростання цін на товари і послуги при відсутності механізмів захисту доходів від інфляції, різку трансформацію безкоштовних соціальних благ в платні, масові і довготривалі затримки виплати зарплати, підвищення рівня реального безробіття. Загроза безробіття примушує людей погоджуватися на мізерну заробітну плату, навіть із затримками.

Падіння реальної заробітної плати відбувалось також внаслідок відсутності відповідної системи її індексації з урахуванням темпів інфляції. Так, за період з 1998 по 2000 рр. ціни підвищились на 179 %, а доходи населення були проіндексовані лише на 17 %.

Позитивні тенденції розвитку економіки в 2001 році сприяли певному поліпшенню становища. За січень-липень реальні грошові доходи громадян збільшилися на 8,7 % порівняно з відповідним періодом 2000 року. У липні 2001 року середня заробітна плата становила 327,31 грн. і зросла в номінальному вимірі на 37,2 % порівняно з липнем 2000 року та на 29,2 % з початку року. Реальна заробітна плата за 7 місяців зросла на 17,7 % проти відповідного періоду попереднього року.

Водночас, зберігаються галузеві диспропорції в оплаті праці. У більшості галузей нарахована заробітна плата (навіть при умові своєчасної виплати) суттєво нижча від його рівня. Це стосується, передусім, сільського господарства (178,11 грн.), громадського харчування (177,64 грн.), охорони здоров’я (197,14 грн.), соціального забезпечення (1665,76 грн.), культури (158,87 грн.), освіти (227,27 грн.). В той же час, рівні заробітної плати в таких галузях, як промисловість (433,19 грн.), транспорт (499,04 грн.), інформаційно-обчислювальне обслуговування (557,69 грн.), фінансування, кредитування та страхування (813,91 грн.), апарат органів державного управління (468,67 грн.) значно перевищують рівень прожиткового мінімуму. Співвідношення між мінімальною і максимальною заробітною платою в галузях економіки за 2000 рік становило 6,5 раза, тоді як у 1990 році - 2,5 раза.

У бюджетній сфері рівень заробітної плати є найнижчим. Фактично не виконуються норми Закону України «Про освіту» та Основ законодавства України про культуру, де зазначено, що середня зарплата в цих сферах має бути не нижчою за середню в промисловості. Підвищення заробітної плати працівникам бюджетних установ протягом 2001 року сприяло деякому поліпшенню становища у цій сфері. Проте, разом з підвищенням заробітної плати було здійснено спробу скорочення кількості працівників соціальної сфери загалом на 330 тисяч осіб. Проект відповідної постанови було скасовано під натиском громадськості, але доведені бюджетним установам ліміти фінансування все одно змушують їх вдаватися до скорочення штатів для забезпечення підвищення зарплати. Низький рівень оплати праці в соціальній сфері не лише послаблює мотивацію до праці, але й призводить до значного відтоку кваліфікованих та досвідчених кадрів з цих сфер економіки. В майбутньому це матиме відчутні наслідки, оскільки саме ці галузі визначають освітньо-культурний потенціал нації.